Проповідь о. Василя Мотріченка у Сьому неділю після Зіслання Святого Духа

«І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: „Помилуй нас, сину Давидів!“ І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: „Чи віруєте, що я можу це зробити?“ — „Так, Господи!“ — кажуть йому ті» (Мт. 9, 27–28).

Дорогі во Христі брати та сестри, в сьогоднішню неділю ми чуємо слова зі Святого Євангелія про чергове чудо та милосердя, яке виявив Христос над тими людьми, які просили в нього допомоги. Цікавим моментом є те, що ті люди наслідували Христа і йшли за ним дорогою, не втрачаючи надії на порятунок та зцілення. І бачимо, що ті, які є вірними Богові, ті, які ідуть слідом за ним та чинять його волю, отримають свою нагороду — так, як отримали її сьогодні два сліпці.

Але яким чином ці сліпі чоловіки могли дізнатися, що Господь проходить поруч, а також знати його ім’я, якщо вони його ніколи не бачили? Сліпі прозріли, бо мали віру. Зцілення Ісусом цих чоловіків представляє нам їхню віру, яка є немов би духовним зором, що допомагає людині пізнати Бога. Тілесними очима людина споглядає навколишній світ, а духовними — вірою пізнає Бога. І щоб віра наша приносила добрі плоди, ми повинні навчитися бачити Бога у житті, у світі, у потребах ближніх, як сказав Христос: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25, 40).

Зі Святого Письма ми бачимо образ Бога, який спішить до людини. Сьогодні Христос приходить до людини і виявляє своє милосердя, але не тільки сьогодні, а повсякчас Господь бажає добра, виявляє свою любов та милосердя. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). А Христос, прийшовши у цей світ, сповнивши волю Небесного Отця, залишив людству певні настанови, і кожний, хто їх наслідує, матиме своєчасну нагороду.

Господь показує нам, що не віра повинна бути наслідком зцілення, а зцілення — наслідком віри, адже сліпі стали зрячими, бо мали віру, а не тоді повірили, коли отримали зір.

У сьогоднішньому Євангелії представлене ще інше чудесне оздоровлення. Ми бачимо, що Ісус зцілив глухонімого чоловіка, що був позбавлений дару чути та спілкуватися з іншими людьми. Немовби в цих двох чудах Господь Бог представляє для нас одне і те саме: він зціляє здатність людини бачити і чути Бога. Він зціляє здатність людини спілкуватися з Богом, приймати світло, яке від Бога до людини скероване, а також мати слово — бути словесною людиною, яка у собі носить Слово Боже, його чує і ним промовляє до цього світу.

Інколи трапляється так, що і ми, християни, які бачимо, чуємо і говоримо, в певний момент нашого життя, коли переступаємо заповідь Господню та відвертаємося від нього, немовби сліпнемо і німіємо: ми перестаємо бачити Бога і чути його Слово. Ми сліпнемо, коли наша злість, наші гріхи, наші пристрасті затемнюють нам очі. А Христос звертається до нас і каже: «Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12).

Дивіться також

28 березня Проповідь о. Василя Мотріченка у Квітну неділю 29 листопада Проповідь о. Василя Мотріченка у Двадцять п’яту неділю після Зіслання Святого Духа 27 листопада У Канберрі відбулася зустріч представників Мельбурнської єпархії з дипломатами країн Латинської Америки