Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Блаженний мученик Володимир Прийма
2 червня 2024
У другу неділю після Зіслання Святого Духа наша Церква молитовно вшановує всіх святих українського народу. Сьогодні ми розповідаємо про одного з них — блаженного мученика Володимира Прийму, біля мощей якого вже зовсім скоро будемо разом молитися під час Єпархіальної прощі до Канберри 8–9 червня.
Блаженний мученик Володимир Прийма, народився 17 липня 1906 р. у селі Страдч на Яворівщині, в родині дяка та секретаря місцевої церкви Івана Прийми та Анни Горалевич. Очевидно, що батьки приділяли велику увагу християнському вихованню дітей і їхній освіті загалом, адже старші брати Володимира, Мирон і Максим, стали священниками. Володимир же, після закінчення навчання у дяківській бурсі при митрополитові Андреєві Шептицькому, повернувся до рідного села і продовжив справу свого батька, став дяком і диригентом у місцевій церкві. Брав активну участь у житті своєї парафії. Як свідчать архівні документи, він був одним із тих, хто разом із тодішнім парохом о. М. Вояковським створили у Страдчі читальню «Просвіти», і належав до керівного ядра сільського осередку.
10 листопада 1931 року одружився із Марією Стойко. Спільно виховували 4 діток. Володимир Прийма був у селі шанованою людиною, односельчани любили та цінували його за його чесність і справедливість.
На початку воєнних лихоліть, коли вже було зрозуміло, що навколо чатує небезпека, 26 червня 1941 р. о. Миколу Конрада покликали висповідати хвору жінку у сусідньому селі.
Як свідчать очевидці, люди відмовляли священника і казали, щоб не йшов, оскільки навколо робилися страшні речі, почалася війна і всяке може статися. Але отець Микола не міг порушити свій священичий обов’язок і, попри всю небезпеку, таки твердо вирішив піти. Тоді дяк, Володимир Прийма, сказав: «Отче, самого вас не впущу — я піду з вами».
Отець Микола Конрад взяв на себе священичий одяг і разом з дяком Володимиром Приймою пішли… і не повернулися.
Коли священник із дяком поверталися від хворої їх наздогнали НКВДівці. Страшно лаючись, вони повели о. Миколу і Володимира Прийму у напрямку Львова. Селяни бачили все це з гори і повідомили, про те що трапилося дружину Володимира Марію. Вона наздогнала заручників аж у сусідньому селі Ямельня і кинулась чоловікові на груди. Тоді один з НКВДівців хотів застрелити її, але інший, пошкодувавши кулі, почав бити жінку прикладом, після чого полишили її непритомну та й пішли далі.
Наступного ранку у село зайшли німці, проте людям ще деякий час забороняли йти до лісу. Майже через тиждень, коли небезпека минула, люди пішли шукати свого священника і дяка та знайшли їхні тіла на узліссі під назвою Бірок на околиці сусіднього села Ямельня. Очевидці свідчили, що дяк був сильно покалічений: поламані ребра, тіло порізане, а груди були попроколювані багнетом. Поховали Володимира Прийму на кладовищі біля церкви у рідному селі.
27 червня 2001 року папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до України серед 25 інших новомучеників УГКЦ проголосив мирянина — дяка Володимира Прийму блаженним мучеником Христової Церкви. У 2011 році мощі блаженного Володимира Прийми було ексгумовано і урочисто перенесено до парафіяльного храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Страдч Яворівського району Львівської області. У вересні 2012 року Синод єпископів УГКЦ, який відбувався у Вінніпезі (Канада), проголосив блаженного Володимира Прийму покровителем мирян. А 26 червня 2013 року його було офіційно проголошено покровителем мирян-греко-католиків.
Під час свого візиту до Австралії у вересні 2014 року, Блаженніший Патріарх Святослав проголосив храм святого Володимира у Канберрі місцем паломництва для вірних Мельбурнської Єпархії та передав нам для поклоніння мощі блаженного мученика Володимира Прийми, які тепер зберігаються у церкві у Канберрі. Під час Єпархіальної прощі до Канберри 8–9 червня, ми матимемо нагоду разом молитися перед цими реліквіями.
