Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь o. Руслана Бабія у М’ясопусну неділю
7 лютого 2026
Перед тим, як почати шлях покути, Церква ставить перед нами питання не про правила, а про стосунки з Богом. Чи є Христос живою особою в моєму житті? Чи я дозволяю Йому приходити до мене в незручний спосіб — через ближнього? Бо якщо я не впізнаю Христа в людині, яка поруч зі мною, то дуже ймовірно, що я не впізнаю Його і в глибинах власного серця.
Дорогі у Христі!
Сьогоднішнє Євангеліє часто називають Євангелієм про Страшний суд. Якщо ми уважно його слухали, то бачимо, що в центрі — не сам суд, а той, хто судить, — Христос. Цікаво, яким законом Він судить. Він стоїть як Цар. Але цей Цар говорить про себе дуже несподівано. Він не каже: «Я був сильний і могутній!» Він каже: «Я був голодний… Я був спраглий… Я був чужинцем… Я був нагий… Я був хворий… Я був у в’язниці…»
Тобто Христос ототожнює себе з людською вразливістю. Бо ми часто шукаємо Христа десь «вище», у довгих молитвах чи правильних практиках. А Христос каже: «Я був поруч із тобою в тому, хто був слабким, непомітним для більшості, незручним для „християн на словах“».
Подивімося уважно: на суді ніхто не сперечається з Христом. Ніхто не виправдовується. Усі лише дивуються: «Господи, коли ми Тебе бачили? Якби ми Тебе бачили, ми б послужили, бо ми любимо Тебе!» І це означає одне: вони не очікували бачити Христа там, де Він насправді був. Не впізнали Його!
Це не Євангеліє про злих людей. Це Євангеліє про байдужих людей, які не навчилися впізнавати Христа, бо стали егоїстами. Бо суд у цьому Євангелії — це не перелік гріхів і переступів, хоч їх було багато в нашому земному житті. Це момент, коли стає видно, чи було моє життя з’єднане з Христом, чи крутилося лише довкола мене самого.
І тут відкривається глибока правда. Христос не питає: «Чи ти мене любив?» Він питає: «Чи ти мене прийняв?» Бо прийняти Христа — це прийняти Його таким, яким Він приходить. А Він приходить не як переможець, а як потребуючий. Це той самий Христос, який народився у вбогості, який не мав де голови прихилити, який на хресті став абсолютно беззахисним. І тому Страшний суд — це не нова зустріч з Христом. Це відкриття того, як ми жили з ним дотепер.
М’ясопусна неділя стоїть перед Великим постом не випадково. Бо перед тим, як почати шлях покути, Церква ставить перед нами питання не про правила, а про стосунки з Богом. Чи є Христос живою особою в моєму житті? Чи я дозволяю Йому приходити до мене в незручний спосіб — через ближнього? Бо якщо я не впізнаю Христа в людині, яка поруч зі мною, то дуже ймовірно, що я не впізнаю Його і в глибинах власного серця. А отже, так і ніколи не навчуся дару правдиво любити. Та й не виконаю жодної заповіді, ані євангельських рад. Що ж тоді скажу Судді моєму — Христу на Страшному суді?
Амінь.
