Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
У Мельбурні попрощалися з Владикою Петром Стасюком
1 жовтня 2025
У середу, 1 жовтня, у свято Покрову Пресвятої Богородиці, у Катедральному храмі Святих Апостолів Петра і Павла у Мельбурні відбувся похорон владики Петра Стасюка, ЧНІ — другого єпарха Мельбурнської єпархії Святих Апостолів Петра і Павла для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.
Архиєрейську Божественну літургію очолив владика Микола кардинал Бичок, єпарх Мельбурнський. Разом із ним співслужили численні представники Римо-Католицької Церкви в Австралії, зокрема Архиєпископ Чарльз Бальво, Апостольський Нунцій в Австралії, владика Пітер Коменсолі, Архиєпископ Мельбурнської архидієцезії, владика Майкл Маккена, єпископ дієцезії Бетхерст, владика Грег Беннет, єпископ дієцезії Сейлу, владика Пол Берд, єпископ дієцезії Баларату, владика-емерит Теренс Кертін, о. Кріс Де Сюза, генеральний секретар Австралійської конференції католицьких єпископів, та о. Джон Ходжсон, протоігумен Згромадження редемптористів провінції Океанія.
Попрощатися з владикою Петром прибули також гості з Канади: владика Браян Байда, єпископ єпархії Торонто і Східної Канади, о. Богдан Лукій, ЧНІ, та о. Дмитро Дністрян, ЧНІ.
З усіх куточків Австралії на похорон владики Петра зібралося й духовенство Мельбурнської єпархії — священники та диякони, для яких протягом багатьох років владика Петро був архипастирем, духовним провідником і батьком. До спільної молитви долучилося також духовенство УАПЦ на чолі з головою консисторії — о. Михайлом Соломком.
У своїй проповіді владика Микола зазначив: «Владика Петро передусім був людиною Церкви. Він любив її літургію, її традиції, богослов’я, катехизм, а понад усе — її народ. Його серце палало місійним духом — він невтомно працював, щоб українські католики, незалежно від того, чи мешкають у великих містах, чи у віддалених громадах, пізнавали Христа і з упевненістю жили своєю вірою».
Продовжуючи слово, він додав: «Послання, яке ми сьогодні чули, нагадує нам, що наша справжня батьківщина — на небесах. Святий Павло запевняє: „Коли ми померли з Христом, то й жити з Ним будемо.“ Це — наша надія сьогодні: що владика Петро, який так вірно служив Церкві Христовій, тепер чує слова: „Добрий і вірний слуго… увійди в радість Господа твого.“
«Дорогі брати і сестри, смуток у час смерті — це природно. Ми будемо сумувати за присутністю владики Петра, за його мудрістю і провідництвом. Але наша віра запевняє нас, що смерть — не має останнього слова. Пресвята Богородиця, Покров якої ми сьогодні святкуємо, завжди вказує нам на Свого Сина — Того, Хто переміг смерть і дарує життя вічне. Як колись вона простягнула свій омофор над вірними в Константинополі, так сьогодні вона огортає ним владику Петра, заступаючись за нього перед престолом Божим. Тож з довірою поручімо нашого улюбленого владику Петра Христові. Подякуймо за його життя служіння, за його свідчення віри та любов до Церкви. Нехай Матір Божа Неустанної Помочі, яку він так глибоко любив, прийме його під свій покров, а Господь дарує йому вічний спочинок у спільноті святих».
Після завершення Божественної літургії домовину з тілом владики Петра було покладено до крипти під Катедральним храмом — храмом, який став духовним серцем єпархії та місцем його багаторічного служіння. Саме тут владика Петро знайшов свій останній земний спочинок.
Відтак усі присутні були запрошені на поминальну перекуску у Залі Патріарха Йосифа. Під час спільної трапези було зачитано листа від родини владики Петра з Канади, яка, на жаль, не змогла бути присутньою особисто.
У листі родина писала: «Наша родина хоче передусім подякувати духовенству й вірним Австралії за ваші молитви і добрі слова упродовж останніх місяців життя владики Петра та під час нашого спільного переживання втрати. Слухаючи ваші спогади про стосунки та досвід спілкування з ним, ми відчули глибоку єдність. Ми побачили, наскільки особистим був ваш зв’язок із ним. Ви поділилися своїми історіями, ви молилися, і тепер ми разом сумуємо. Ми також хочемо подякувати вам за майже 30 років, які ви розділили з ним. Хоча він був канадцем, і частина його серця завжди залишалася в Канаді, саме завдяки вам він по-справжньому став австралійцем. Австралія стала його домом, і саме тут його тіло знайшло спочинок. Дякуємо».
Родина владики Петра також поділилася особистими спогадами з їхнього життя, у яких підкреслила глибоку віру покійного, ревність у служінні та щиру любов до Церкви.
Владика Петро Стасюк, ЧНІ, залишив по собі глибокий слід в історії Української Католицької Церкви в Австралії та серед усієї української громади. Нехай Всемилостивий Господь упокоїть його душу у Своїх Небесних оселях, а вдячна пам’ять про нього назавжди житиме в серцях вірних.
