Промова Його Еміненції Миколи кардинала Бичка на сторіччі Першої конференції всіх релігій у Парламенті штату Вікторія
15 жовтня 2025
14 жовтня владика Микола кардинал Бичок, єпарх Мельбурнський, взяв участь у святкуванні 100-річчя Першої конференції всіх релігій, що відбулося в Парламенті штату Вікторія. Цей ювілей відзначає важливу подію в історії міжрелігійного діалогу, започатковану у 1924 році. Захід зібрав представників різних релігійних спільнот та політичних діячів і став нагодою для взаємного свідчення про мир, єдність і співпрацю.
Промова Його Еміненції Миколи кардинала Бичка, ЧНІ,
на сторіччі Першої конференції всіх релігій
Парламент штату Вікторія
14 жовтня 2025 року
Високоповажна пані прем’єр штату Вікторія, шановні члени парламенту, достойні лідери релігійних та громадських організацій, дорогі друзі!
Для мене велика честь стояти перед вами сьогодні в цьому благородному домі, місці, де чути голос народу, у день, коли ми відзначаємо сторіччя «Конференції всіх релігій».
Цей вечір об’єднує голоси віри, мудрості та порозуміння — голоси, які разом випромінюють гармонію між нашими культурами та традиціями. Тут, під одним дахом, ми підтверджуємо істину, яка виходить за межі будь-якого віросповідання: ми належимо до однієї людської родини, пов’язаної божественною іскрою в кожній душі.
Тема єдності в різноманітності глибоко промовляє до серця католицької традиції. Декларація Другого Ватиканського Собору Nostra Aetate нагадує нам, що Церква «не відкидає нічого, що є істинним і святим» в інших релігіях, і закликає всіх віруючих до діалогу та співпраці заради миру і спільного блага.
Наші відмінності, не розділяючи нас, розкривають красу і креативність Бога, який нас створив. Єдність не означає одноманітність; гармонія не знищує індивідуальність. Так само, як кольори вітража розкривають свою красу лише під впливом світла, так і духовні традиції людства найяскравіше сяють, коли їх освітлює взаємна повага і розуміння.
У час, коли розбрат і підозри поширюються швидше за правду, ми маємо свідомо будувати мости, а не стіни. Міжконфесійна гармонія починається тоді, коли ми вирішуємо бачити не чужинця, а сусіда; не суперника, а того, хто разом з нами шукає істину.
Справжній діалог починається не з бажання переконати, а з готовності покірно слухати. Як часто нагадує нам Папа Франциск, це «терпляче зусилля слухати, розуміти і йти разом». Діалог — це не слабкість, а мужність з повагою увійти в священний простір досвіду іншої людини.
У нашому розділеному світі потреба в діалозі та примиренні ще ніколи не була такою великою. Ми бачимо конфлікти, що народжуються зі страху, зраненої пам’яті та зловживання релігією. Але ми також бачимо ознаки надії — спільноти, що долають старі кордони, щоб зцілити, служити і пробачити. Примирення — це не абстрактний ідеал, це щоденна праця миротворців. Це тиха розмова, що відновлює довіру, спільна молитва, що пом’якшує серця, спільне служіння, що відновлює гідність.
Сьогоднішній світ волає про милосердне лідерство — лідерство, засноване не на домінуванні, а на служінні; не на риториці, а на чесності. Святе Письмо нагадує нам: «Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими». Справжнє лідерство, в будь-якій вірі чи уряді, повинно починатися з цього блаженства — з серця, готового служити спільному благу.
У час, коли політичні, економічні та соціальні конфлікти, здається, розколюють суспільства, ми повинні нагадувати собі, що мир будується не лише за допомогою договорів, а й у серцях, які трансформуються завдяки співчуттю. Папа Франциск вчить, що мир «це не просто відсутність війни, а зобов’язання неустанно визнавати гідність інших». Тут, у Вікторії — штаті, збагаченому безліччю культур і віросповідань — милосердне лідерство означає плекання суспільства, де кожна віра може процвітати, де кожна людина може вільно висловлювати свої переконання і де поважають совість.
Ми живемо в епоху надзвичайного прогресу і водночас глибокої тривоги. В епоху глобальних зв’язків і локальної ізоляції, матеріального достатку і моральної невизначеності. У такі часи людство знову звертається до мудрості своїх духовних традицій, шукаючи в них настанови і надію.
Релігія, коли вона вірна своїй основі, є не джерелом розбрату, а джерелом зцілення. Вона нагадує нам, що ми є не просто споживачами чи конкурентами, а братами і сестрами, покликаними любити і служити один одному. Католицька Церква стверджує, що релігійна свобода — право кожної людини шукати і висловлювати правду — є наріжним каменем людської гідності. Коли релігія є вільною, вона сприяє моральному і соціальному здоров’ю нації. Коли її ригнічують, суспільства втрачають свою душу.
І давайте будемо відвертими: насильство в ім’я релігії чи ідеології ніколи не є відповіддю. Кожен акт насильства є запереченням образу Бога в іншій людині. Шлях віри завжди є шляхом миру. Як послідовники Христа, ми віримо, що зло перемагається не силою, а любов’ю; не пануванням, а прощенням. Це духовна відповідь, якої сьогодні найбільше потребує світ — активне співчуття, мужнє прощення і незмінна надія.
Дорогі друзі, відзначаючи сторіччя від Першої конференції всіх релігій, ми святкуємо не лише історичну подію, а й живу візію людства, примиреного в любові.
Давайте продовжувати разом іти шляхом миру як співпаломники. Нехай наш діалог буде чесним, наше служіння щедрим, а наші серця відкритими.
Нехай Всемогутній Бог, Бог усього створіння, благословить наші зусилля з побудови світу, де єдність квітне в різноманітності, а мир є спадщиною кожної дитини.
Дякую Вам і нехай мир буде з усіма Вами.