Промова владики Миколи кардинала Бичка на Національній конференції Католицьких соціальних служб Австралії у Сіднеї

Промова владики Миколи кардинала Бичка на Національній конференції Католицьких соціальних служб Австралії у Сіднеї

19 березня 2025 року

На початку хочу висловити щиру подяку організаторам цієї Національної конференції Католицьких Соціальних Служб Австралії та за запрошення виголосити цю промову. Це справжня радість бути серед вас усіх, зібратися разом і відзначити чудову роботу Католицьких соціальних служб Австралії. Ваше зобов’язання жити відповідно до слів Господа нашого Ісуса Христа, роблячи все, що в наших силах, для «найменшого з братів моїх» (Мт. 25, 40) і прагнучи віри, яка є живою (Як. 2, 14–26) і приносить плоди (Мт. 7, 15–20), є даром для нашої Церкви. Необхідна праця, яку ви виконуєте, поширюючи та втілюючи в життя Католицьке соціальне вчення, а також відстоюючи справедливість, особливо для найбільш вразливих у наших громадах, є формою євангелізації — способом проголошення Євангелія. Тож дякую вам усім за любов до Господа, до його Церкви та до всіх людей.

Сьогодні я хочу поговорити про взаємозв’язок миру і правди. Як ви всі знаєте, перший з них, мир, на жаль, в багатьох частинах світу знаходиться під загрозою. Серйозні конфлікти тривають в деяких країнах Африки, таких як Конго, Судан; в Азії: М’янма, частини Пакистану та Індії; на Близькому Сході в Газі, Лівані, Сирії; і в Європі, моя батьківщина, Україна, вже більше 3 років після повномасштабного вторгнення Росії і 11 років після окупації Кримського півострова і 2 областей на сході України, знаходиться під атакою. Масштаби людських страждань, спричинених війною, невимовні і волають до Бога. Як сказав Папа Франциск: «війна — це провал політики і людяності, ганебна капітуляція» перед силами зла (Fratelli tutti, 261). Його попередник Папа Бенедикт XVI називав війну «лихом, яке суперечить Божому задуму», а його попередник, святий Іван Павло ІІ, називав війну «божевіллям».

На жаль, є ознаки того, що в багатьох із цих конфліктів до тривалого миру ще дуже далеко. У випадку України можливість миру за певних умов останнім часом є предметом запеклих дебатів, але, на жаль, існують альтернативні погляди на правду про цю війну. Дехто навіть намагається стверджувати, що Україна є агресором і що український народ не хоче миру! Забуваючи про те, що саме Україна зазнала вторгнення не лише у 2022 році, а ще у 2014 році, коли Росія анексувала Крим. Звичайно, коли існують такі неправдиві твердження, які підтримують і просувають впливові люди і країни, мир може здаватися дуже далеким.

Але для християн мир повинен бути чимось більшим, ніж прагнення або мрія. Він повинен, як каже святий Павло, зберігатися в наших серцях через Бога (Фил. 4, 6), адже Христос дарує своїм учням і всім нам не що інше, як свій мир: «Мир залишаю вам, мир мій даю вам» (Ів. 14, 27). Він також говорить нам, що стаючи миротворцями, ми стаємо дітьми Божими (Мт. 5, 9). Але як ми повинні розуміти цей мир і, що важливо, як ми можемо жити цим миром і нести його іншим?

Тут ми повинні представити інший елемент, який не підлягає обговоренню, коли мова йде про мир: правду. Лише зустрічаючись з правдою віч-на-віч, ми можемо відкрити і досвідчити мир. Яким чином? Що ж, брехня і фальш не від Бога, а походять з темряви. Сатана відомий як брехун, той, хто сіє розбрат і розділення, і використовує брехню, щоб розділити нас один від одного і викликати ворожнечу. Отже, правда необхідна, якщо ми прагнемо миру, примирення і братерської любові один до одного. Проте в нашій культурі сьогодні є багато тих, хто відверто відкидає правду. Інші розгублені або не знають, де можна знайти істину. Дехто вважає, що існує більше, ніж одна «правда» — наприклад, твоя правда і моя правда.

Минулого року Архиєрейський Синод Української Греко-Католицької Церкви видав Послання щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій «Рятуйте пригнобленого з руки гнобителя» (Єр. 22, 3). Цитую: «Ті засоби, якими користувалися тирани ХХ століття, за останні десятиліття радикально розвинулися; культура і техніка піднялися на багато щаблів. Московський рашизм ефективно користується здобутками інформаційних технологій, зокрема соціальними мережами. Цифрова (технологічна) революція певною мірою допомагає російській пропаганді у створенні іншої, віртуальної реальності, що радикально відрізняється від дійсності, ба більше — спотворює її. У своїх практичних діях, у продукуванні фейків та постулюванні постправди сучасна російська пропаганда користується плодами деяких найбільш радикальних течій філософського постмодернізму кінця минулого століття, який заперечував існування об’єктивної істини, що її можна верифікувати, і стверджував, що не існує природних засад моралі та права».

Але, як показали останні події, не лише росія спотворює і маніпулює об’єктивною правдою.

Але як християни, як віруючі в Єдиного Правдивого Бога, який об’явився нам в особі свого Сина Ісуса Христа, ми знаємо, що правда існує і що без неї ми не можемо знайти сенсу в нашому житті. Якщо ми чіпляємося за брехню або тішимося ідеями, які не мають під собою ніякого підґрунтя, ми живемо, як люди, оточені темрявою.

В Євангелії від Івана Ісус говорить своїм учням: «Я є дорога, правда і життя, ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ів. 14, 6). У цьому уривку ми бачимо дуже важливу деталь про правду. А саме, що правда — це не просто думка, чи набір вчень, чи щось лише в нашій свідомості, але щось набагато реальніше: це особа. Ми знаходимо правду лише тоді, коли досвідчуємо її в постаті Ісуса. Щоб пізнати правду, ми повинні пізнати його.

Отже, перший крок до розпізнання правди — це зустріч з Ісусом. Але правда, яку Ісус пропонує нам у своїй особі, є сміливою і відважною. Це правда, яка дивиться на зло і проливає світло на фальш і брехню. Це не та правда, яка гарантує нам комфорт чи легке життя, адже прихильність до правди не означає, що ми не будемо страждати, не переживатимемо болю чи труднощів. Коли Ісус був приведений до Пилата, щоб дати свідчення про те, ким він є, і про своє вчення, він сказав римському правителю, що він справді Цар, але його царство не було світським, і що він прийшов у світ, щоб свідчити правду (Ів. 18, 28–40). Як ми всі знаємо, Пилат відповів запитанням: «Що таке правда?». Ніби запитуючи, про що ти говориш, і чому вона має значення, коли я маю владу над твоїм життям. Але Ісус дав нам приклад свідчення правди, незважаючи на особисту жертву.

Мученики нашої віри нагадують нам про це щодня: що іноді ми зустрінемо переслідування і навіть смерть за те, що обираємо правду.

Зважаючи на це, як правда дає нам мир? Це важливе питання. Але щоб відповісти на нього, нам потрібне глибше розуміння миру. Звичайно, мир, який стосується фізичної безпеки та відсутності війни, є фундаментальним для християнського життя. Любити означає «бажати добра іншому», ставити ближнього на перше місце, служити і, якщо потрібно, віддати своє життя. Ми не можемо бути християнами і підтримувати насильство чи агресію. Але мир — це більше, ніж просто відсутність війни і насильства. Мир — це те, що починається в людському серці, він пов’язаний з внутрішнім життям. Ми можемо воювати самі з собою, а гріх є різновидом духовного насильства. Саме в цьому сенсі Ісус пропонує нам себе, як правду і мир.

Тут ми можемо згадати історію про дорогу до Емаусу. Двоє учнів Ісуса перебували в стані розгубленості після подій, свідками яких вони щойно стали (Лк. 24, 13–35). Вони обговорювали, як їхній лідер, якого вони вважали месією, був з ентузіазмом зустрінутий людьми в Єрусалимі, але за кілька днів був відкинутий і розіп’ятий. Як його гріб знайшли порожнім, і як жінки бачили ангелів, які сповістили їм, що він живий. Іншими словами, вони намагалися знайти в усьому сенс, з’ясувати, що було правдою, а що ні. Лише тоді, коли до них приєднався вчитель, який зміг їм все пояснити, вказати їм на правду, вони змогли почати складати все це докупи. Але тільки тоді, коли цей супутник повністю проявив себе через ламання хліба, звершення Євхаристії, вони зустрілися віч-на-віч з правдою. Тобто, коли вони мають перед собою Ісуса, вони відчувають повноту правди і, в результаті, повноту миру.

Своєю жертвою на хресті, коли він взяв на себе всі людські гріхи, Ісус відкрив нам двері до свого божественного миру. Це правда, яку ми повинні проголошувати, якщо хочемо відстоювати мир. Ми повинні спочатку прийняти мир Христа, який приходить, коли ми звертаємося до нього, коли ми віддаємо йому своє життя, коли ми каємося за гріхи і руйнування, які вони спричиняють, і натомість рухаємося до нього, який є дорогою, правдою і життям.

Тільки мир Христа, що ґрунтується на правді його особи, може замінити егоїзм, его, почуття вищості, які так часто стають каменем спотикання на шляху до миру. Тільки його правда здатна зробити нас смиренними і покірними Богові. Тільки його правда дозволяє нам визнати гідність, притаманну кожній людській особі, створеній на його образ і подобу (Бут. 1, 27); і що в ньому немає ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловічої статі, ні жіночої (Гал. 3, 28). Коли ми дозволяємо преображати себе його правдою і миром, ми живемо як його сини і дочки, діти Всевишнього.

Як його діти, ми покликані йти і нести його мир іншим, люблячи їх так, як він любить нас. Це серце Католицького соціального вчення. Коли ми здійснюємо вчинки милосердя, справедливості та просвітництва, служачи тим у нашому суспільстві, хто найбільше цього потребує, ми живемо його миром. Але це завжди повинно поєднуватися з його правдою. Ми завжди повинні керуватися його обіцянкою, що Христос веде нас до нової форми життя, не лише такої, що дбає про наші тимчасові потреби, але, що важливіше, спрямованої на духовну славу, яка чекає на нас у майбутньому.

Тож, дорогі друзі, у жертовній праці, яку ви виконуєте, служачи всьому Божому народові, завжди звіщайте його правду і вічний мир, який вона приносить. Це Добра Новина, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне (Ів. 3, 16). Таким чином, ви принесете людям найбільший з дарів — дар миру, який преображає серця і розум, сприяє утвердженню Божого Царства тут і зараз та очікує на небесний бенкет.

Про це молюсь: Боже миру і правди, твій пророк Ісая обіцяв, що мечі перетворяться на плуги, а мати твого Сина, Марія, проголосила, що сильні будуть повалені, а смиренні піднесені: відвідай народи, які воюють, визволи їх від страху, насильства, нападів, каліцтв, руйнувань, смерті; дай їм відвагу, солідарність і союзників у годину їхньої вразливості та скорботи.

Наверни серця тих, хто схиляється до війни та вторгнення. Зміцни руки всіх, хто прагне зупинити конфлікт, відновити порядок і шукає справедливості та правди.

Нехай цей момент небезпеки стане нагодою для Твого Святого Духа показати світові ціну конфліктів і нашу залежність один від одного. У Христі, Господі нашому, який є нашим миром. Амінь.