Кардинал Микола Бичок: «Якщо вважати це призначення честю, то ця честь належить не мені, а нашій Церкві-Мучениці»

Дорогі у Христі!

Складаю подяку Всемогутньому Господеві за всі Його ласки та щедроти. Сьогодні я молюся з Вами та за Вас у цій Базиліці Святої Софії, яка стала центром духовного життя для українців у вічному місті Римі та далеко поза її межами. В часи переслідування ця святиня стала місцем збереження Київської християнської ідентичності та запорукою єдності нашого українського народу на рідних землях та на поселеннях.

Патріарх Йосиф Сліпий залишив нам величезну духовну спадщину: «А коли дивитиметеся на Собор Святої Софії і будете здійснювати паломництво до нього як до рідної Святині, і молитву приноситимете в ньому, пам’ятайте, що цей Собор залишаю вам як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих… А над усе нехай Собор Святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком Собору Живих Українських Душ, святим місцем молитви й літургійної Жертви за померлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охороняв Собор Душ Прийдешніх Українських Поколінь!» (Заповіт Патріарха Йосифа Сліпого). Ці слова є актуальними також і сьогодні, де ворог намагається знищити нашу християнську, духовну, культурну та національну ідентичність.

В Посланні до Ефесян 1, 4 ми читаємо: «Перш ніж світ був створений, Він вибрав нас: Він вибрав нас у Христі, щоб ми були святі й бездоганні, щоб жили в любові в Його присутності». Ми всі обрані Богом, щоб виконувати Його волю у всьому, що ми робимо; жити святим життям, віддаючи славу Богові за все, що ми отримали.

Бог об’являє нам свою волю багатьма способами. Божа воля і для мене відкривалася поступово — чи то через релігійне виховання у рідному домі, чи у покликанні до монашества, а відтак до священичого служіння, чи згодом, коли Синод Єпископів нашої Церкви покликав мене до єпископського служіння і довірив опіку над вірними нашої Церкви в Австралії та Океанії. Ще однією частиною цього таїнственного Божого задуму щодо мене стала для мене несподівана і — мушу щиро признатися — приголомшлива вістка про те, що Святіший Отець Франциск призначив мене кардиналом. Якщо вважати це призначення честю, то ця честь належить не мені, а нашій Церкві-Мучениці. Я особисто розглядаю це призначення як ще один елемент мого покликання у Церкві, яке я буду намагатися здійснювати у дусі послуху Божій волі, Католицькій Церкві як вірний син нашої Помісної Церкви та рідного українського народу. Для мене це призначення — не честь, а радше хрест — хрест, який я, однак, несу не сам. Мене підтримують слова святого апостола Павла, який пише: «Я розп’ятий з Христом; вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 19–20).

В своєму покликанні я надихаюся також прикладом Пресвятої Богородиці та Діви Марії, якої свято Непорочного Зачаття святкуємо. Пресвята Діва Марія була обрана Богом від моменту Свого зачаття. Вона є для нас прикладом того, як треба жити у служінні Богові та ближнім. Все моє духовне життя та священство було сформоване в глибокій набожності до Пресвятої Богородиці.

З раннього дитинства я пам’ятаю про об’явлення Пресвятої Богородиці в Люрді та Її слова, які були звернені до святої Бернадетти: «Я є Непорочне Зачаття». Об’явлення Пресвятої Богородиці у Фатімі також стали важливою частиною мого життя. 1917 року Пресвята Богородиця закликала всіх нас молитися за навернення Росії. Її заклик до молитви на вервиці є дуже важливим також і сьогодні в 2024 році.

Вервиця була та надалі залишається важливою частиною мого щоденного молитовного правила. На початку мого монашого життя в спільноті редемптористів, в часі облечин я отримав саме вервицю із рук отця протоігумена, який звернувся до мене такими словами: «Брате! Прийми духовний меч». Вервиця — це наш духовний меч, який здатний здолати усі супротивні сили лукавого та його слуг, бо, як нагадала нам Богородиця у Фатімі, Божа любов сильніша за всю ненависть світу. Вервиця — це молитва, за допомогою якої ми можемо подолати ненависть і виконати своє покликання посланців і носіїв Божої жертовної і вірної любові.

Саме цей духовний меч допоможе народу України перемогти ворога. Саме сила молитви та заступництво Пресвятої Богородиці дає всім нам силу вести «добру боротьбу» та звіщати Божу любов в Україні та в усьому світі.

Моліться за мене, щоб я міг вірно служити Вселенській Церкві та нашій помісній Церкві в цьому моєму новому служінні. Ваші молитви дають мені велику силу нести цей хрест.

А зараз прошу всіх вас єднатися зі мною у молитві, промовивши одну десятку вервиці за мир в Україні та в усьому світі, за Блаженнішого Патріарха Святослава та Синод УГКЦ, за наших воїнів, медиків, капеланів, поранених, полонених, зниклих безвісті та за всіх людей, яких діткнула війна.

На завершення, висловлюю щирі слова подяки о. Марку Семегену, ректорові Собору Святої Софії, владикам, священникам та всім людям доброї волі, які спричинилися до організації сьогоднішнього свята. Нехай благословить Вас Господь!