Звернення Владики Миколи Бичка до Австралійської Конференції Католицьких Єпископів

ЗВЕРНЕННЯ

Владики Миколи Бичка, єпарха Мельбурнського

до Австралійської Конференції Католицьких Єпископів

(3 травня 2024 р.)

Дорогі браття в єпископстві!

Дякую Вам за унікальну можливість в черговий раз донести правду про війну в Україні на Конференції Католицьких Єпископів в Австралії. Сьогодні вже є 800-ий день війни.

Цього року виповнюється 30 років з того часу, коли 5 грудня 1994 року очільники України, США, Великої Британії і росії підписали так званий «Будапештський Меморандум» про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до «Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ). Як наслідок, в обмін на відмову від ядерної зброї Україні було надано гарантії дотримання положень заключного акта наради з безпеки та співробітництва в Європі, статуту ООН і договору ДНЯЗ.

Україна стала першою державою в світі після II-ої світової війни, яка сама добровільно віддала свій ядерний потенціал, виявляючи цим прагнення миру. Проте, як час показує — ми помилися, бо не всі хотіли миру. 10 березня 2024, Постійний Синод УГКЦ видав заяву щодо висловів папи Франциска про «білий прапор» та переговори з росією, в якій зазначено: «У 1994 році Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу, який на той час був третім за величиною у світі, перевищуючи арсенал Франції, Великої Британії та Китаю разом узятих. Натомість отримала гарантії безпеки щодо своєї територіальної цілісності (включно з Кримом) і незалежності, які путін був зобов’язаний поважати. Будапештський меморандум 1994 року, що його підписали Росія, США та Велика Британія, зараз не вартий паперу, на якому написаний. Так буде з будь-якою угодою, яка постане в результаті „вимушених переговорів“ із путінською росією».

Варто пригадати, що після заснування ООН, ідея знищення ядерної зброї стала одним із пріоритетних напрямів її роботи. В 1960-х роках п’ять країн світу провели випробування ядерних пристроїв, що посилило загальне занепокоєння в світі. У 1965 році, під час роботи Женевської конференції з роззброєння, провідні країни світу приступили до розгляду проєкту «Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ). Цей договір набув чинності 5 березня 1970 року для 43 держав, включаючи три ядерні держави (СРСР, Велику Британію та США) з п’яти. Крім того, в 1975 році 35 держав (33 європейські, а також США і Канада) підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінський заключний акт), яким був закріплений принцип непорушності кордонів і територіальна цілісність європейських держав, а також сформулювали основи європейської безпеки і принципи відносин між державами.

Україна, маючи третій арсенал ядерної зброї у світі після розпаду Радянського Союзу, переживала тривалу економічну кризу. Отож, не маючи засобів навіть для обслуговування ракет, в 1992 році Україна погодилась на переговори щодо відмови від ядерної зброї. В обмін на фінансову допомогу США, поставки енергоресурсів з росії на пільгових умовах 5 грудня 1994 року у Будапешті було підписано Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до ДНЯЗ. Франція і Китай, два інших учасника ДНЯЗ, надали аналогічні гарантії, зробивши відповідні заяви, але не поставили свої підписи під Будапештським меморандумом.

З 1970 року кількість підписантів ДНЯЗ зросла до 190 країн, що перетворило документ на найбільшу в історії людства зобов’язувальну угоду про нерозповсюдження зброї чи контроль над озброєннями. Тільки три держави — Індія, Ізраїль і Пакистан — ніколи не дотримувалися положень цього договору, а одна країна — Північна Корея — оголосила про вихід із ДНЯЗ.

Попри те, що Україна мала гарантії Будапешстського Меморандуму, проте росія цим скористалась, коли окупувала Крим у лютому 2014 року, а вже 24 лютого 2022 року здійснила повномасштабне вторгнення до України.

8 березня 2024 року всі єпископи Австралії отримали через електронну пошту послання Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій під заголовком «Рятуйте пригнобленого з руки гнобителя» (Єр. 22, 3). Прагну зацитувати Вам параграф 31: «Гіпотетичне уникнення росією, яка є ядерною державою, відповідальності за злочинне порушення міжнародного права і нападу на суверенну державу лише пришвидшить зростання кількості ядерних держав на планеті. Тепер, після початку повномасштабної агресії росії проти України, як ніколи раніше, безʼядерні держави відчувають свою цілковиту незахищеність перед володарями смертоносних боєголовок. А якщо врахувати захоплення й обстріли росією українських атомних електростанцій, то ситуація стає ще похмурішою. Як можна говорити сьогодні про міжнародну безпеку, коли держава, яка є членом Ради безпеки ООН та володіє одним із найбільших ядерних потенціалів планети, задля досягнення своїх агресивних цілей сама становить загрозу для цієї безпеки та вдається до відвертого ядерного шантажу всієї міжнародної спільноти»?

На завершення, закликаю Вас підтримати ініціативу Святішого Отця Франциска та Блаженнішого Патріарха Святослава щодо обміну полонених «всіх на всіх». Ми знаємо, що близько 8,000 українських військовослужбовців та 1,600 цивільних осіб перебувають нині в російському полоні в нелюдських умовах. Зробімо все можливе, щоби обмін всіх полонених з обох сторін став реальністю.

Нехай Господь благословить Австралію та Україну!