Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь Владики Миколи Бичка у перший день прощі в Канберрі
8 червня 2024
«Час прощі — це є час особливого спілкування з Богом в спільноті вірних, які об’єднуються разом в молитві задля зросту в християнських чеснотах вірі, надії та любові. Це є час обдумати своє життя, не боятися побачити свої помилки і як наслідок — постаратися змінити щось на краще», — Владика Микола Бичок очолив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі св. Володимира у Канберрі, якою урочисто розпочалася Єпархіальна проща.
Дорогі у Христі!
Ось вже 2-ий рік поспіль ми збираємося в храмі Св. Володимира в Канберрі на національну прощу, щоб через спільну молитву об’єднатися разом та випросити у Всемогутнього Бога ласки для себе особисто, а також для австралійського та українського народів. Гаслом цьогорічної прощі є слова з молитви: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Для мене ці слова мають дуже велике і глибоке значення, оскільки Пресвята Богородиця завжди була пліч о пліч на дорозі мого духовного життя. Навіть вже після обрання мене на єпископа, Божа Матір і надалі є могутньою заступницею та покровителькою в архиєрейському служінні. Саме тому ці слова «Пресвята Богородице, спаси нас» є зазначені на моєму єпископському гербі, як знак особливої набожності, а водночас молитви до Божої Матері за Мельбурнську Єпархію Свв. Апп. Петра і Павла в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.
В сьогоднішньому посланні до Филип’ян, апостол Павло дає нам певні поради на початок нашої прощі, говорячи: «Плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі» (Фил. 2, 5). Впродовж одного дня людина може мати з десяток, а інколи навіть і з сотню різних думок. Проте, чи ці думки є Господні? Все в нашому житті починається з думок, де ми складаємо певні плани, обдумуємо різні речі, тощо… І пізніше наші думки стають реальністю. Коли будемо мати ті самі думки, що мав Ісус Христос — ніколи не зробимо поганий вибір в нашому житті — оскільки ми з Ним.
Час прощі — це є час особливого спілкування з Богом в спільноті вірних, які об’єднуються разом в молитві задля зросту в християнських чеснотах вірі, надії та любові. Це є час обдумати своє життя, не боятися побачити свої помилки і як наслідок — постаратися змінити щось на краще. Це є час усвідомлення, що ми не одні в дорозі до вічності — ми прямуємо разом у спільноті вірних, яка називається Церквою Христовою. Саме тому час прощі — це є час неймовірної Божої благодаті.
Храм Св. Володимира в Канберрі має декілька духовних скарбів. Перш за все це мощі Блаженного Володимира Прийми, покровителя мирян Української Греко-Католицької Церкви, мощі блаженних 13-ти Пратулинських мучеників та копія чудотворної ікони Почаївської Божої Матері, яка знаходиться з лівого боку храму біля іконостасу. Коли поглянути на цю ікону, можна побачити Матір Божу з Дитятком Ісус на правій руці. Зверху на іконі, біля обличчя Пресвятої Богородиці, бачимо напис грецькою мовою «Марія Діва». Натомість з правого боку біля обличчя Спасителя, бачимо напис грецькою мовою «Ісус Христос». Також на іконі по боках зображені пророк Ілля, мученик Міна, першомученик Стефан та преподобний Авраамій; натомість знизу, зображені святі жінки: Параскева, Катерина та Ірина-діва. По чотирьох боках ікони зображені ангели.
Походження ікони Почаївської Божої Матері є досі невідомим. Проте є певне припущення, що ця ікона була написана давнім візантійським письмом, відтак могла бути створена або у Візантії, або в Болгарії. 1597 року Почаївському монастирю цю ікону подарувала заможна вдова луцького судді Анна Гойська, що володіла Почаєвом у другій половині 16-го століття. Вважається, що 1559 року цю ікону Анні подарував грецький митрополит Неофіт, який згодом став константинопольським патріархом. Цей подарунок був як знак вдячності за сердечний прийом у Почаєві, через який він проїздив, повертаючись із Московії. Відтоді ікона знаходилася в домі Анни Гойської.
Коли поглянути на осіб зображених на іконі, бачимо велику різницю в часі у кілька сотень років між даними постатями. Отож на цій підставі вчені вважають, що оригінал міг бути сімейною іконою митрополита Неофіта, немовби його родовою реліквією.
Давній переказ розповідає нам, що благочестива Анна просила Пресвяту Діву про зцілення сліпого від народження свого брата Пилипа. Як відповідь на її ревні молитви — сталося чудо — він прозрів. Після цього чуда Анна Гойська у супроводі великої процесії, переносить ікону на Почаївську гору для загального поклоніння та передає її монастирю. Саме цій іконі приписують захист монастиря від татарського нападу, який стався в 1675 р. Хоч сам монастир був дуже погано захищений від нападу, але попри те напад вдалося відбити.
З 1713 по 1832 рр. Почаївський монастир належав Чину Св. Василія Великого. За цей період можна знайти в монастирських хроніках записи про 539 випадків зцілення, приписуваних іконі Пресвятої Богородиці Почаївської. 1773 року Папа римський Климент XIV прислав для ікони дві корони з чистого золота: одну для Діви Марії, іншу для маленького Ісуса. Обряд коронування провів Луцький Єпископ Сильвестр Рудницький. Оригінал ікони зник у 1830 році, коли її хотіли забрати до Москви. Згідно давніх переказів, отці василіани сховали ікону в невідомому місці. На жаль, до сьогоднішнього дня не віднайдено оригіналу цієї ікони.
З давніх давен, до ікони Божої Матері Почаївської звертаються за зціленням від сліпоти, невиліковних хворіб, за визволення полонених а також у всіх інших наміреннях. Сьогодні ми також звертаємося до Почаївської Божої Матері у всіх своїх проханнях, з якими ми приїхали на цю прощу, а також за мир в Україні та в цілому світі, за охорону проти нападу ворогів, за визволення полонених, за зцілення поранених, за оздоровлення недужих, за потішення самотніх та за навернення грішників.
Пресвята Діво, Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, окрім Тебе. Ти нам допоможи, на Тебе надіємось і Тобою хвалимося, бо ми Твої раби, хай не посоромимося. Амінь.
