Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь Владики Миколи Бичка. Перший день Національної прощі в Канберрі
10 червня 2023
«Паломництво було і надалі залишається невід’ємною частиною християнської віри. Це духовна подорож, яка наближає нас до Бога і поглиблює наші стосунки з Ним» — Владика Микола Бичок. 10 червня урочистою Божественною літургією розпочалася перша Національна проща в Канберрі.
Сьогоднішній день для мене особисто є дуже радісним оскільки ми розпочинаємо 1-ий день прощі у Канбері. Проща — це є рух в одному напрямку, ціллю якого є духовне відновлення. Всі ми знаємо, що вирушаючи в дорогу, кожен з нас складає певний план. Ми стараємося взяти із собою певні речі які будуть нам необхідні в паломництві. Наша проща розпочалося із місця нашого проживання, з якого одні вирушили в дорогу, користуючись GPS картою, натомість інші — прилетіли літаком до місця призначення. І хоч наше паломництво відбуватиметься на одному місці в храмі Св. Володимира, проте ми вирушаємо в духовну дорогу разом як подорожуюча Церква Христова.
Паломництво було і надалі залишається невід’ємною частиною християнської віри. Це духовна подорож, яка наближає нас до Бога і поглиблює наші стосунки з Ним. І так само, як паломник вирушає у фізичну подорож до святого місця, сама церква може розглядатися як символічне місце паломництва. Церква є частинкою неба на землі: це є місце, де ми можемо знайти розраду, силу та натхнення на майбутнє; це є місце, де ми можемо залишити свої тягарі у Святій Тайні Сповіді та прийняти живого Бога в Пресвятій Тайні Євхаристії.
Все наше життя є паломництвом, безперервною подорожжю до Бога. Ми всі є паломниками на цій землі, шукаючи сенсу, мети і, зрештою, єдності з нашим Творцем. Таким чином, церква стає не лише пунктом призначення, але й надійним помічником в дорозі до вічного паломництва. В подорожуючій церкві ми покликані бути активними учасниками, а не пасивними глядачами. Ми покликані брати участь в молитві та служінні, дозволяючи цим діям змінити нас із середини. Як паломники, ми постійно зростаємо, вчимося та розвиваємось у своїй вірі, як і під час фізичної подорожі.
Крім того, так само як паломники часто стикаються з викликами та перешкодами на своєму шляху, ми також стикаємося з випробуваннями та стражданнями на нашому духовному шляху. Але церква, пропонує нам підтримку, заохочення та спільноту спів паломників, які йдуть поруч з нами. Разом ми можемо долати злети і падіння, знаходячи силу в нашій спільній вірі та проводі Святого Духа.
Пам’ятаймо, що церква — це не просто будівля, а живе тіло, духовний дім для всіх, хто шукає Бога. Як паломники на цій дорозі віри, цінуймо церкву як місце зустрічі з Божественним: святиню для наших душ, джерело натхнення та покаяння.
Євангелист Матей сьогодні нам розповідає про одне із найскладніших повчань Ісуса Христа: «Любіть своїх ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує». Ці слова, сказані нашим Господом, відкривають нам глибину і радикальність любові, яку Він закликає нас втілювати як Його учнів.
У світі, який часто керується розділенням, ворожнечею та ненавистю, Ісус пропонує зовсім щось супротивне. Він просить нас не тільки любити тих, кого легко любити, тих, хто схожий на нас або поділяє наші переконання, але Він закликає нас поширювати нашу любов навіть до наших ворогів і тих, хто завдає нам шкоди. Ця заповідь суперечить нашим людським схильностям, які прагнуть помститися і таять злу волю до тих, хто протистоїть нам.
Але чому Ісус просить нас любити наших ворогів? Відповідь лежить у самій суті Божої природи та прикладі, який Він нам подає. Наш Небесний Батько всіх любить безумовно, і Його любов не знає кордонів. Він зливає благословення на праведних і неправедних, пропонуючи Свою благодать усім. Коли ми любимо наших ворогів, ми наслідуємо божественну любов, яку Бог виливає на всіх людей, незалежно від їхніх дій чи вірувань. В такий спосіб ми стаємо провідниками Божої любові у світі.
Любов до наших ворогів не означає, що ми потураємо їхнім шкідливим діям або не помічаємо їх. Це не означає, що ми стаємо пасивними або сприяємо їхнім неправомірним діям. Натомість це радикальний акт опору силам ненависті та розколу. Це активний вибір — відповісти співчуттям, прощенням і молитвою. Це запрошення розірвати коло насильства та ворожнечі, які постійно живуть у нашому світі.
Крім того, Ісус каже нам молитися за тих, хто нас переслідує. Це не пасивний акт змирення чи капітуляції, а потужна зброя перед лицем труднощів. Коли ми молимося за наших ворогів, ми відкриваємося на Божу благодать, яка здатна змінити найбільшого грішника. Молитва за наших ворогів дозволяє нам побачити їх очима Бога. Ми запрошуємо Бога діяти в їхніх серцях і в наших власних серцях.
Ми, християни третього тисячоліття, покликані бути послами любові та примирення. Наша любов до наших ворогів є свідченням сили Божої благодаті та перетворення, яке вона приносить. Але також воднораз це стає свідченням світу, що любов має силу перемагати ненависть, що прощення має силу зцілювати рани, а молитва має силу змінювати серця.
Дорогі у Христі! Відкриймо свої серця на Божу благодать, якою Господь готовий обдарувати всіх присутніх на цій прощі. Шукаймо мужності й сили любити наших ворогів і молитися за тих, хто нас переслідує. Будьмо гідним знаряддям Божої любові в сучасному світі. Амінь.
