Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Юрія Тиченка у Сьому неділю після Пасхи
16 травня 2026
Коли ми роздумуємо над тим, що Христос вознісся на небо, щоб приготувати місце для кожного з нас, думка про вічність уже не наповнює нас страхом, але приносить надію і радість. Завданням кожного із нас є не тільки вірити і приготовлятись до життя вічного з Богом, але також ділитись цією радістю з нашими ближніми.
Сьогодні, у неділю між Вознесінням Господа нашого Ісуса Христа і Зісланням Святого Духа, наша Церква вшановує Святих Отців Першого Вселенського Собору — єпископів, священників та дияконів ранньої Христової Церкви, які з’їхалися з усього світу, щоб зберегти правдиву віру перед виникненням єресей (хибного навчання) та чітко визначити і встановити норми Вселенської Церкви.
Опираючись на навчання Ісуса Христа, просвіщені Святим Духом, вони зібрали всі найважливіші істини нашої віри у вигляді молитви, яку ми називаємо Символом Віри, і якою молимося по сьогоднішній день.
У сьогоднішньому Євангелії ми чули слова так званої Архиєрейської молитви Ісуса Христа, в якій Син Божий просить у Бога Отця за нас, людей, щоб усі ми були одно, як Бог є один. Місія, з якою Божий Син прийшов у цей світ, полягала в тому, щоб об’явити людям правдивого Бога і показати єдиний правдивий шлях до спасіння. А цим шляхом є віра в Триєдиного Бога та любов до Нього і до ближнього.
На брамі одного старенького цвинтаря висіла таблиця з надписом: «Ми жили — де ви живете, ми пішли — де ви підете». Ці слова звучать дуже важко, коли ми дивимося на цвинтар як на місце смутку й темряви, на холодні кам’яні плити, на обличчя незнаних нам людей, коли думаємо про смерть лише як про кінець земного життя.
З роками кожен із нас має все більше і більше дорогих і близьких людей, які відійшли у вічність, за якими ми сумуємо, і яких нам дуже бракує. Особливо під час теперішньої війни в Україні, коли практично щодня ми чуємо про загибель невинних наших рідних та знайомих, ми починаємо дивитися на вічне життя після смерті по-іншому — як на життя у кращому світі, яке Божий Син, Ісус Христос, обіцяє тим, хто вірить у Нього. Ми віримо, що ці наші герої не можуть просто зникнути. Вони залишаються живими у наших серцях і в нашій пам’яті.
Особливо тепер, у цей час після Вознесіння Господнього, коли ми роздумуємо над тим, що Христос вознісся на небо, щоб приготувати місце для кожного з нас, думка про вічність уже не наповнює нас страхом, але приносить надію і радість. Ми віримо, що там, у вічності, нас очікує наш любий Господь, багато друзів і рідних, а також просто добрих і щирих людей, зустріч і життя з якими не може замінити ніхто і ніщо. Завданням кожного із нас є не тільки вірити і приготовлятись до життя вічного з Богом, але також ділитись цією радістю з нашими ближніми, перемінюючи їхній смуток та страх в радість.
Саме тому сьогоднішнє вшанування Отців Першого Вселенського Собору є для нас не лише згадкою про історичну подію, але й нагадуванням про те, що наша віра, заснована Божим Сином, має міцний фундамент, а провадить нею — Дух Святий. Завдяки їхній вірності Господу та щирій праці для спасіння всіх нас, сьогодні ми можемо з упованням промовляти: «Вірую… і очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Амінь!
