Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Юрія Тиченка у Двадцять п’яту неділю після Зіслання Святого Духа
9 листопада 2024
Любов не повинна залишатися глибоко в серці, душі чи думках — вона має проявлятися у вчинках: у наших родинах, серед сусідів, на місці праці, у нашій парафії. Усі ми разом творимо велику Божу родину, усі разом становимо єдине й неподільне «Містичне Тіло Христове», в якому кожен член є важливим і цінним.
Усе в нашому житті ми поділяємо на різні категорії. Світ — на видимий і невидимий, тіла — на живі та неживі, природу — на рослинний і тваринний світ, їжу — на поживну, смачну, дієтичну… Речі — на зручні, гарні, міцні, необхідні… Навіть людей ми класифікуємо: розумні, сильні, інтелігентні, родичі, сусіди, співпрацівники… Тільки людські почуття неможливо розділити. Ми або любимо, або не любимо. Немає любові поганої, мертвої чи живої, зручної чи незручної — є просто любов. Ми не можемо любити тільки серцем, душею, силою або думкою. Любиться всією сутністю. Саме тому в єврейському законі сказано любити Господа Бога всім серцем, всією душею, всією силою і всією думкою. Чи маємо ми таке почуття в собі?
У сьогоднішній притчі про Милосердного Самарянина Ісус Христос показує кілька категорій людей: напівмертвого, побитого ізраїльтянина; розбійників, які не знали любові, бо обікрали й побили ізраїльтянина; священника, який боявся порушити закон (не торкатися покійника); левіта, який поспішав чи боявся, тому обійшов мимо; і Самарянина, який, попри всі приписи й закони, попри страх і обов’язки та ворожнечу між ізраїльтянами й самарянами, підійшов, приділив йому час, надав необхідну допомогу, відвіз у безпечне місце, залишився з ним на ніч, а наступного дня заплатив господареві два динарії, щоб той доглядав побитого, і пообіцяв повернути все, що буде витрачено.
У нашому житті також трапляються різні категорії людей. Є такі, які хочуть нас використати, готові завдати болю, аби їм було добре. Є люди, яким ми байдужі, — вони шукають привід або виправдання, щоб не завдавати собі клопоту. І нарешті, є люди, які нас щиро люблять. Людина, яка справді нас любить, ніколи не рахує витраченого часу, сили чи коштів. Саме таке почуття називається любов’ю, і такої любові та милосердя Господь вимагає від кожного з нас.
Любов не повинна залишатися глибоко в серці, душі чи думках — вона має проявлятися у вчинках: у наших родинах, серед сусідів, на місці праці, у нашій парафії. Усі ми разом творимо велику Божу родину, усі разом становимо єдине й неподільне «Містичне Тіло Христове», в якому кожен член є важливим і цінним. Кожного з нас огортає Своєю любов’ю Господь Бог і прагне, щоб ми відчули цю любов та навчилися любити самі. Амінь!
