Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Симона Цькуя у Третю неділю після Пасхи
19 квітня 2026
Мої дорогі брати та сестри, сьогоднішній світ як ніколи раніше потребує свідчення Мироносиць. Він потребує християн, які не бояться говорити про Христа, жити з радістю, випромінювати надію, показувати, що смерть не має останнього слова. Мироносиці нагадують нам, що Церква не є мовчазною інституцією. Вона є Церквою, яка проповідує, Церквою, яка співає, Пасхальною Церквою. І кожен з нас є частиною цієї проповіді.
Возлюблені у Христі!
Сьогодні ми стоїмо разом із жінками-мироносицями — тими мужніми та сповненими любові ученицями, які ще до світанку вирушили з пахощами, щоб намастити тіло Господа. Вони йшли до гробу, але знайшли двері у вічність. Вони очікували смерті, але зустріли Життя.
Отці Церкви особливо люблять цих жінок, адже вони відкривають щось надзвичайно важливе про християнське серце. Святий Іван Золотоустий говорить, що саме любов спонукала мироносиць бігти до гробу ще перед світанком. Їхня любов не грунтувалася на обережності чи розрахунку. Це була любов, яка рухалася вперед навіть тоді, коли все здавалося безнадійним. І саме тому вони першими почули слова, які змінили всесвіт: «Його немає тут — Він воскрес».
Східна традиція називає мироносиць апостолами для апостолів. Ще перед тим, як Петро проповідував у день П’ятидесятниці, перед тим, як Тома торкнувся ран Христа, перед тим, як учні впізнали Його в ламанні хліба дорогою до Емаусу, саме ці жінки понесли першу пасхальну звістку. І що це була за звістка? Не теорія, не філософія і не моральний кодекс, а радість — радість настільки сильна, що вона розбила камінь гробу та відвалила камінь страху з їхніх сердець.
Отці Церкви наголошують, що Воскресіння — це не лише подія, яку ми згадуємо; це реальність, у яку ми входимо. Святий Григорій Богослов говорить: «Учора я був розп’ятий з Ним, сьогодні ж прославляюся з Ним». Він говорить у теперішньому часі, бо Воскресіння не замкнене в історії. Це жива Божа сила, яка діє в кожному охрещеному. Святий Єфрем Сирійський прекрасно пише, що мироносиці стали арфами Воскресіння, які звіщали перемогу Христа. Їхні голоси стали інструментами Божої радості. І, дорогі брати і сестри, такими мають бути й наші голоси.
Мироносиці навчають нас, що першою відповіддю на Воскресіння є рух. Вони побігли, звістили, поділилися доброю новиною. Вони не сховали пасхальної радості у своїх серцях. І ми також не можемо цього робити. Кожному з нас, хто пройшов через води хрещення, доручена ця сама місія. Радість Воскресіння не є лише для вибраних. Вона не лише для духовенства, монахів чи богословів. Вона для всіх охрещених — для батьків, дідусів і бабусь, молоді, працівників, студентів і кожного звичайного християнина, який носить у собі надзвичайну благодать Христа.
Святий Кирило Олександрійський нагадує нам, що Воскресіння оновлює все творіння і кличе кожну людину до світла. Якщо це правда — а це справді так — тоді кожен християнин стає носієм цього світла. Ми покликані звіщати Воскресіння не лише словами, але й своїм життям: миром, який приносимо у тривожні ситуації, прощенням, яке даруємо навіть тоді, коли це важко, надією, яку зберігаємо серед випробувань, співчуттям, яке виявляємо до тих, хто страждає.
Мироносиці прийшли до гробу з важкими серцями, але відійшли від нього переміненими. Їхня зустріч із Воскреслим Господом не усунула всіх проблем, але змінила їх самих. І саме в цьому полягає чудо Пасхи: Христос воскресає не лише з гробу, але й у людському серці. У нашому житті ми також стикаємося з каменями — каменями смутку, страху, невпевненості. Але питання ангела до жінок звернене і до нас: «Чому шукаєте живого між мертвими?» Чому ми шукаємо надію там, де її немає? Чому шукаємо життя у речах, які не можуть нас наситити? Воскресіння змінює наш погляд. Воно навчає нас дивитися не в гріб, а на Воскреслого, який іде поруч із нами, укріпляє нас і посилає у світ.
Мої дорогі брати та сестри, сьогоднішній світ як ніколи раніше потребує свідчення Мироносиць. Він потребує християн, які не бояться говорити про Христа, жити з радістю, випромінювати надію, показувати, що смерть не має останнього слова. Мироносиці нагадують нам, що Церква не є мовчазною інституцією. Вона є Церквою, яка проповідує, Церквою, яка співає, Пасхальною Церквою. І кожен з нас є частиною цієї проповіді.
Тож просімо сьогодні Господа, щоб Він зробив нас мужніми, як жінки-мироносиці — мужніми в любові, мужніми у вірі, мужніми у звіщенні того, що Христос воскрес і що Його перемога є для всіх.
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
