Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Симона Цькуя у другу неділю Великого посту
15 березня 2025
Чи приходимо ми до Христа так, як прийшов розслаблений? Чи шукаємо ми зцілення для душі так само, як і для тіла? Розслаблений не міг сам дістатися до Христа. Йому потрібно було, щоб його привезли друзі. Це важливий урок для нас: ми не йдемо поодинці цією дорогою спасіння. Нам потрібні молитви святих. Нам потрібна мудрість Церкви. Ми потребуємо одне одного, щоб підбадьорювати, молитися і допомагати одне одному наблизитися до Христа.
Продовжуючи нашу подорож Великим постом, Церква сьогодні нагадує нам про дві важливі істини: про велич Христа, який є незмінним і вічним, і про нашу потребу у вірі та покаянні, які приносять зцілення нашим душам. Ці дві теми присутні як у наших сьогоднішніх читаннях Послання, так і у Євангелії. Давайте разом поміркуємо над ними.
Апостол Павло, цитуючи Псалтир, проголошує: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса — діло рук твоїх. Вони загинуть, ти ж перебуваєш» (Євр. 1, 10–11). Усе в цьому світі тимчасове. Імперії підіймаються і падають. Люди старіють і йдуть з життя. Навіть небо і земля одного дня минуть. Але Христос залишається навіки. Св. Іван Золотоустий нагадує нам: «Небеса можуть змінюватися, але Христос залишається незмінним, завжди кличучи нас до себе». Де наша основа серед невизначеності життя? Чи будуємо ми свою надію на речах, що минають — грошах, комфорті, людському схваленні — чи на Христі, який є вічним?
Св. Павло застерігає нас: «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги» (Євр. 2, 1). Віддалення від Бога не відбувається раптово. Це відбувається повільно, через нехтування — коли ми припиняємо молитися, коли дозволяємо відволікатися, коли ми відкладаємо покаяння. Святий Василій Великий пише: «Диявол не веде нас до загибелі відразу, але крок за кроком, через нехтування малими речами».
Великий піст — це час духовного пробудження — відновлення нашої молитви, нашого посту, наших діл любові, щоб ми не віддалилися від Христа. У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо чотирьох чоловіків, які приносять розслабленого до Ісуса. Вони не можуть дістатися до нього через натовп, тому знімають дах і спускають чоловіка. Що робить Ісус? По-перше, він прощає гріхи людини. Тоді він зцілює його тіло. Це вчить нас важливої істини: гріх є більшою хворобою. Навіть коли наші тіла здорові, якщо наші душі обтяжені гріхом, ми насправді хворі. Св. Августин каже: «Тіло може бути цілим, але якщо душа хвора гріхом, яка користь від здоров’я?»
Брати і сестри, чи приходимо ми до Христа так, як прийшов розслаблений? Чи шукаємо ми зцілення для душі так само, як і для тіла? Розслаблений не міг сам дістатися до Христа. Йому потрібно було, щоб його привезли друзі. Це важливий урок для нас: ми не йдемо поодинці цією дорогою спасіння. Нам потрібні молитви святих. Нам потрібна мудрість Церкви. Ми потребуємо одне одного, щоб підбадьорювати, молитися і допомагати одне одному наблизитися до Христа. Св. Йоан Ліствичник навчає: «Як залізо гострить залізо, так одна душа гострить іншу в боротьбі за спасіння».
Продовжуючи наше паломництво Великим постом, запитаймо себе:
- Чи ми віддаляємось від Христа через духовне нехтування?
- Чи шукаємо ми зцілення не лише для свого тіла, а й для душі?
- Чи допомагаємо ми іншим наблизитися до Христа, як це зробили друзі розслабленого?
Використаймо цей час Великого посту з розумом. Відновлюймо нашу віру, визнаймо свої гріхи і наблизимося до Христа, який єдиний може зцілити і душу, і тіло. Нехай він, вічний і незмінний, зміцнить нас у цей час покаяння, щоб ми не знехтували таким великим спасінням.
