Проповідь о. Руслана Бабія у Вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Перша річ, на якій хочу зосередити вашу увагу це те, що на заклик Христа закинути сіті Петро абсолютно заперечує саму можливість того, що будь-яка риба буде спіймана. Друга річ, це те, що Петро все-таки зробив так як йому наказав Христос! Відчалив на глибінь, закинув сіті та став учасником чуда. Третя і остання точка це, що Петро визнає свою гріховність, а Христос у цей момент каже йому: «Не бійся». Та запрошує учнів стати його апостолами.

Отож, Петро, як експерт у риболовлі, опирається на власний досвід і намагається уникнути трати часу, своїх зусиль та зусиль товаришів намарно. Відчуйте розпач і розчарування в словах Петра, коли він каже Ісусу, що вони важко працювали всю ніч і нічого не впіймали. Вони виснажені. Хто з нас не переживав чогось подібного? Коли ти крутишся, бігаєш по колу, працюєш тяжко й виснажуєшся аж до розчарування і знеохоти, а потім озлоблюєшся і нарікаєш… безглуздя… все намарно… Ми намагаємося заробити більше грошей, намагаємося заощаджувати, щоб покращити наше життя. Маємо багато речей, які ламаються і потребують ще більше нашої праці, щоб їх полагодити, а в перспективі вічності не мають жодної вартості (є лише тимчасовими засобами призначеними на служіння свідченню нашої любові до Бога та ближніх-потребуючих). Ми втомлені життям і запитуємо: у чому сенс? В голові Петра є думка, яка не дає йому спокою: «Я роблю це лише тому, що Ісус так хоче. Але коли я знову витягну ці сіті порожніми, я скажу йому — я Тебе попереджав». Тут у Петра немає абсолютно ніяких очікувань, окрім невдачі. Як це схоже на наше буденне зневірене життя.

Ще мить і стається неймовірне. Опускаючи подробиці, бачимо шоковий стан Петра та те, як він з іншими в ейфорії витягає сіті. Результат — наповнені два човни рибою так, що ледве не потонули! Сталося чудо! Як по-різному може бути в нашому житті, коли Ісус з нами! Христос навчає своїх майбутніх учнів і всіх нас, що ми повинні покладатися на нього, навіть коли це здається марною тратою часу, навіть коли це здається безглуздим, навіть якщо вважаємо, що знаємо краще. Послух рибалок наказу Христа був винагороджений великим уловом риби. Петро був готовий здатися перед невдачею, але він цього не зробив завдяки наполяганню Христа. Ті, хто швидко здаються, особливо у своїх духовних зусиллях, справді заблукають, якщо піддадуться своїм земним думкам. Для тих, хто бореться, попри все, та покладається на Господа, перемога чекає в кінці. Адже Бог має абсолютну владу над усім творінням і може творити чудеса! В ньому все можливо. Старий і Новий Завіти та життя святих наповнені історіями про чудеса Божі. Де цілі народи, яким загрожувала небезпека рятувалися завдяки Божому втручанню. Загалом, деякі чудеса є нагородою за молитву і віру, але нагородою, яка має відповідати Божому задуму щодо людства в цілому і кожного зокрема.

Яків та Іван також вражені тим, що сталося. Петро, стоячи на колінах, каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина!» Петро бачить свою нікчемність і визнає, що не заслуговує бути поруч з Ісусом. А Ісус відповідає, що настав час стати ловцями людей: «Віднині ти будеш ловити людей», — таким чином зробивши їх своїми апостолами. Вони повертають човни на сушу й слідують за Христом. Ці люди вирвалися зі звичного способу життя, який вони знали, який був досить комфортним, і їм доручено завдання проповідувати Христа. Це прості люди, які не мали мирських знань. Проте Христос робить їх провідниками своєї Церкви. Труднощі, праця, ненависть, насильство і, нарешті, мученицька смерть — це була ціна, яку заплатили апостоли за послух Христу. Проте вони послухались і були народжені до вічного життя, прикрашені мученицькими вінцями в Царстві Небесному та шановані всіма вірними Церкви, як святі, аж до кінця часів. Дійсно, вони прийшли ловити людей, зловити їх у сіті Христа, щоб вони могли бути врятованими. Св. Григорій Богослов пише, що «Рибалки — це Вчителі Церкви, які ловлять нас у сіті віри і, так би мовити, виводять на берег, у країну живих».

Підсумок:

Ми, як християни, покликані, подібно як апостоли, ловити людей для Христа. Подумайте на хвилинку про стан навколишнього світу. Подумайте про Україну, а також про міста та селища де зараз війна. Подумайте про жахливі природні катаклізми світу, про переповнену чашу зла навколо нас. Подумайте про величезну кількість збентежених і наляканих людей, які метушаться в зневірі туди-сюди, як перелякані риби у великому морі. Багато з них знайшли би мир і радість, якби тільки могли знайти Христа в тій повноті, в якій ми знаходимо його в християнському способі життя. Треба лише допомогти їм, закинути сіті, як велить нам Христос, і ми зможемо їх зловити для нього.

Як нам це зробити? Ми можемо робити це, коли свідчимо про Христа своїм життям, в братній любові. Якщо ми добрі, терплячі та милосердні до наших ближніх та допомагаємо їм, це саме по собі є початком нашого свідчення. Якщо ми є взірцем християнської побожності у своїй сім’ї, молимось, дотримуємось постів, відвідуємо Літургію та є близькими до Церкви, це також є свідченням і приведе до більшого улову. Нарешті, ми не повинні соромитися Христової Церкви, приховуючи свою віру. Пам’ятаймо, що хто соромиться Христа, того і він буде соромитись у Царстві своєму. Якщо сусіди, друзі чи знайомі не мають релігійного життя, ми можемо запросити їх на Літургію та познайомити з християнством.

Тож давайте не боятися більше ділитися вірою з іншими вважаючи, що це приватна справа кожного особисто. Нехай кожен із нас старається йти слідами святих Петра, Якова та Івана, стаючи ловцями душ для Христа. Нехай кожен із нас також відкине все те, що відволікає нас від справжньої мети життя кожного — спасіння. Залишмо цю печаль житейську і як апостоли, ходімо за Христом несучи всім дар спасіння в ньому!

Дивіться також

16 листопада Проповідь о. Руслана Бабія у Двадцять шосту неділю після Зіслання Святого Духа 2 жовтня «Веселі Канікули з Богом» в Ардірі 20 серпня Владика Микола Бичок на храмовому празнику в Ардірі: «Наше життя не є вічним. Вічність на нас чекає»