Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Руслана Бабія у Третю неділю після Пасхи
3 травня 2025
Святе Письмо каже, що Царство Небесне здобувається зусиллями. Ці зусилля — це наша сміливість довіряти Богові, чинити те, що правильно з любові до Бога, незалежно від страху, долаючи свою невіру! І так увійдемо в радість Христового воскресіння в добрій вірі, що й ми воскреснемо з ним!
Христос воскрес! Воістину воскрес!
На початку сьогоднішнього Євангелія читаємо про сміливість Йосифа з Ариматеї. Як він прийшов до Пилата та просив видати йому тіло Ісуса для поховання. Все це відбувалось поспіхом, щоб встигнути до суботи. Жінки ж, яких сьогодні називаємо Мироносицями, спостерігали як Йосиф обгорнув зняте з хреста тіло Ісуса та поклав у новому гробі, заклавши вхід великим каменем. Також вони знали про сторожу.
Жінки Мироносиці були проникнуті глибоким почуттям любові і жалю до Ісуса. Для них він був Учителем. Їхня дія виражається в подібній до Йосифової жертвенності, вони купують миро та йдуть крізь темряву і небезпеку намастити тіло Христа не зважаючи на перешкоди, такі як камінь чи сторожа.
Щодо їхнього вчинку, як і вчинку Йосифа, який також був таємним учнем Христа, можемо сказати, що це відвага, сміливість, яка ґрунтується на справжній дієвій любові. Саме учнівство (віра в слово Учителя-Месії) відкрили в них цю чесноту. Вони бажали діяти заради Христа, віддано і жертвенно, хоробро, без страху та сум’яття. Де є любов Бога, там зникає страх.
Бути учнем — покликання кожного з нас. Ми живемо в часі, коли можемо явно виражати свої релігійні вподобання, нас не переслідують за віру, та ми не маємо сміливості виразити свою християнську позицію, а інколи й соромимось її.
Отже, сміливість походить з глибокого прагнення бути з Богом, глибокої любові до нього. Нам не потрібно бути надто розумними. Нам не потрібно бути богословськи проникливими, але ми повинні бажати знати Божі речі. Я б сказав, що неможливо бути сміливим, якщо ми не розвиваємо свою любов до Бога через молитву, через піст, через читання Святого Писання, через слухання проповіді, участь в Службі Божій. Інакше наші серця стають холодні. Ми можемо знати дещо про віру, але ми будемо йти на компроміси у своєму житті і навіть не усвідомлюватимемо цього. Часто так є. Або коли ми усвідомлюємо, то боїмося говорити правду в цей момент.
Сьогодні хочу наголосити саме на сміливості, опускаючи будь-яку логічну критику відносно страху, який виник в головах жінок мироносиць після зустрічі з ангелом. Так вони боялися виконати це завдання — благовістити апостолам про воскресіння Христа, в цьому їхня невіра подібна до тої, що була в апостола Томи. Однак хочу аргументувати, виправдовуючи їхню недосконалість Божим провидінням. Я не виправдовую невіру, адже Христос сказав до Томи: «Не будь невіруючий, але віруючий». І ще: «Щасливі, що не бачили, але увірували!» Жінки Мироносиці не бачили в гробі воскреслого Христа, але на мою думку бачили достатньо величний знак — образ ангела, та все одно не повірили, бо боялися, що коли скажуть уголос всім «Христос воскрес!», це може виявитися неправдою.
Отож, розвиваймо свою любов до Бога та зрозуміймо, що ми покликані до служіння. Святе Письмо каже, що Царство Небесне здобувається зусиллями. Ці зусилля — це наша сміливість довіряти Богові, чинити те, що правильно з любові до Бога, незалежно від страху, долаючи свою невіру! І так увійдемо в радість Христового воскресіння в добрій вірі, що й ми воскреснемо з ним!
