Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Руслана Бабія у Дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа
20 липня 2024
Христос приходить в останній момент, щоб завести апостолів до безпеки. Так, Він не одразу з’явився їм, не одразу підійшов достатньо близько, щоб його упізнати. Ісус дозволив їм битися наодинці в темряві, щоб очистити їх, щоб привести до розуміння потрібності Спасителя.
Відхід Христа молитися на самоті зображає наш час, коли Христос вознісся від нас на небо (на гору), але Він спостерігає та чуває Своїм провидінням над нами, Церквою, світом та подіями у ньому.
В той час човен ще далеко від берега, розбитий хвилями та зустрічним вітром.
Це також дуже чітко показує сучасний стан нашого бідного духовного життя! Символічно, озеро — то наше земне життя, хвилі і вітер — то світ та диявол, що хочуть поглинути і залякати нас (мучать, спокушають, навіюють…), берег — місце призначення, ціль нашого життя (місце безпеки та миру, до якого доберемося коли запросимо Христа увійти в наше життя), та човен — власне церква, її святе вчення та Божа любов до нас, яка не дає нам одразу потонути — загинути у грісі. Христа немає (явно в човні) з апостолами, а радше вони Його не відчувають і вважають, що є самотні і покинуті Ним, от-от загинуть від стихії у цілковитій темряві, що оточила їх. Темрява — це стан невідання Бога. Коли не досвідчуємо Його, тоді не бачимо виходу (розпач, страх, несвідомість), а ще гіршою вона є коли людина не розуміє, що знаходиться в ній… (живе ілюзією, безпечна, задоволена, затьмарена, недалекоглядна).
Під час четвертої сторожі ночі, Він прийшов до них, ідучи посеред хвиль.
Четверта сторожа була останньою сторожею ночі, яка тривала до самого ранку. Це був час, коли Бог звільнив єврейських рабів-утікачів від гніту фараона, пішов перед ними і перевів їх через воду. Подібно, Христос приходить в останній момент, щоб завести апостолів до безпеки. Так, Він не одразу з’явився їм, не одразу підійшов достатньо близько, щоб його упізнати. Ісус дозволив їм битися наодинці в темряві, щоб очистити їх, щоб привести до розуміння потрібності Спасителя. Лише вранці Він наблизився до них і Його прихід налякав їх! «Це привид!», — закричали вони. Напевно відчували стривоженість, думали — то їхній кінець. Несподівана і нехарактерна присутність Христа може бути тривожною (настає момент визнання справжньої реальності, внутрішнього одкровення, яке виявляє справжніх нас перед Богом, та постає питання нашого спасіння). Це правда. Неспокійне наше серце допоки не спочине у Господі! Час робити вибір!
Ісус прямо сказав їм: «це Я; не бійтесь».
Фраза «Це я» буквально перекладається як «Я є» і була «ім’ям» Бога-Визволителя. Мойсей сказав Богові: «Якщо вони запитають мене: „Як його звуть?“, що я їм скажу?». Бог сказав Мойсею: «Я Є Той, Хто Я Є». Далі він сказав: «Так скажи ізраїльтянам: „Я Є“ послав мене до вас». Євреї вирішили ніколи не використовувати справжнє єврейське слово, перекладене як «я є», тобто я той, хто я є. Натомість вони вважали за краще замінювати на «Господь».
Петро відповів і сказав: «Господи, якщо це Ти, вели мені прийти до тебе по воді». Він сказав: «Іди!» Петро вийшов із човна й пішов по воді, і прийшов до Ісуса.
Що Матей хотів підкреслити цим діалогом між Петром та Ісусом? Підкреслити стрімку віру Петра? Чи може його невпевненість і бажання впевненості? Інцидент і діалог тісно перегукується з викликом, кинутим Ісусу дияволом в пустелі: «Якщо ти син Божий, кинься вниз;бо написано: Він скаже Своїм ангелам, і вони піднімуть тебе на руках, щоб ти не вдарився ногою об камінь». Ісус сказав йому: «Знову написано: Не спокушай Господа, Бога свого!» Можливо, Матей мав намір припустити, що диявол, який спокушав Ісуса кинути виклик своєму Богові, тепер спокусив Петра кинути виклик Ісусу. У випадку Петра спокуса прийти по воді не через відсутність віри, а через незрілу й слабку віру. Якщо це так, то чому Ісус відповів на виклик Петра? Характерно, що Ісус приймає людей на їхньому реальному рівні віри та особистого розвитку, щоб вести їх через досвід і подальші роздуми до глибшої та просвітленішої віри.
Але, побачивши силу вітру, він злякався, і почавши тонути, крикнув: «Господи, рятуй мене!» Ісус негайно простяг свою руку і взяв його, і сказав: «Маловірний, чому ти засумнівався?»
Слабка віра Петра виявилася в його виклику Ісусу, ще до того, як вона виявилася в його страху перед вітром і хвилями, коли почав тонути. Однак для Ісуса прохання Петра про знак, паніка перед реальністю вітру та води були не тільки проявами його немочі і малої віри, а насамперед виявом його розуміння можливого його порятунку лише Христом. Тому Ісус простяг йому свою руку. Безмежно милостивий Господь завжди рятує тих, хто взиває до нього. Хоч Петро і почув дорікання в свою адресу, та він знову стояв посеред хвиль тримаючи Ісуса за руку.
Коли вони повернулися в човен, вітер ущух. Ті, хто був у човні, впали, вклоняючись йому, і сказали: «Ти справді Син Божий»!
Внутрішній мир можливий навіть серед хаосу. Матей у своїй оцінці віри учнів, хоче звернути увагу на те, що Він «є». Христос завжди є з нами. Звичайно, що коли це так, то все навколо вщухає. Коли учні зуміли зрозуміти це, то прийшли до віри. Матей використав цю історію, щоб прояснити особу Ісуса — що Він Бог. Ісус спонукав учнів зробити глибоко переживаний акт віри в Нього. Вони зробили правильний висновок: вони поклонялися Ісусу, як Сину Божому. Акт віри передбачав таке ж визнання віри, яке невдовзі після цього зробив Петро кажучи: «Ти Христос — Син Бога живого!» Амінь.
