Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Мирослава Вонса у Шосту неділю після Зіслання Святого Духа
19 липня 2025
Ми часто говоримо, що Ісус Христос — це наш фундамент у християнському житті. Це основа, на яку ми можемо опертись. Надто просто вилітають з наших уст ці слова. Але наші вчинки вимагають такої ж рішучості.
Дорогі у Христі брати та сестри!
У нашому житті дуже важливо на що ми спрямовуємо свою увагу. Коли ми вранці прокидаємось у неділю і не йдемо до церкви, це не тому, що ми не є добрими людьми. Просто наша увага не спрямована на Бога. Ми її зосереджуємо на собі. На власному житті, на власному егоїзмі. Дуже часто у нашому житті неділя — це день футболу, гольфу, це день шопінгу, день відпочинку і святкування. Це день, коли ми думаємо, що успіх і щастя наших дітей залежить більше від спорту ніж від Божого благословення. Для нас Церква — це нудно, Свята Літургія — довго. Тому, що б нам не говорили, що б нам не цитували зі Святого Письма, допоки наша увага буде зосереджена на власному «я», на власній теорії побудови щастя, де важливими є лише мої потреби, ми не побачимо, які чуда творить для нас Господь. Не побачимо, який світ може бути, коли нашу увагу більше звернемо до Бога. Не зрозуміємо, як від цієї зміни цінностей у нашому житті прийде спокій, радість та мир у серці. Справжнє щастя, мир та спокій.
Будьмо чесними з собою. Якщо ми порахуємо: година молитви на Святій Літургії — це 1/168 частина тижня. Весь інший час ми використовуємо для себе — робота, розваги, і так далі. І цей егоїзм ми гарно прикриваємо фразами: «у мене не має часу у неділю», «Бог у мене в серці», «я помолюся удома»
Це те, що ми сьогодні бачимо у Євангелії. До Ісуса принесли розслабленого, чоловіка, який не міг ходити. Що робить Ісус? Він нічого не питається у чоловіка, не зав’язує з ним ніякого діалогу. Ісус просто каже: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються». Дуже дивні діла Господа, людина не може рухатись, а Ісус говорить про відпущення його гріхів. Ісус дивиться на людину і бачить глибше. Він бачить серце. Бо найбільша хвороба, що зараз, що 2000 років тому — це не параліч тіла, а параліч душі. Гріх, який живе у наших серцях, паралізує нас зсередини. Гріх робить нас байдужими, неспроможними любити, прощати, довіряти. Саме зцілення від гріха — це перший крок до справжнього оздоровлення.
Але фарисеї, які почули ці слова, обурились. Вони, які також потребують прощення, які потребують милосердя та спасіння, думають: «Він хулить! Хто Він такий, щоб прощати гріхи».
Ісус знав, що вони думають. І відповів: «Що легше сказати: „Відпускаються тобі гріхи“, чи: „Встань і ходи“?» Для нас це нагадування, що Бог знає наші думки, наші серця. Його сила та влада безмежна. Бо одразу після цього Ісус каже до розслабленого: «Встань і йди». Той встав і пішов. Не просто зцілився, а отримав справжню свободу і нове життя.
Фарисеї не були злими людьми. Були вірні закону. Були віддані Богові, який жив у їхніх книжках. Богові, який відкритий лише для них. Богові, який не прощає просто так. Він вимагає жертви у Єрусалимському храмі. Бог, який не може бути слабкою людиною, народитись від жінки і померти на хресті, як злочинець. І ось у цей світ, у якому живуть фарисеї, приходить Ісус Христос. Ісус з Назарету. Син теслі, але навчає як Учитель. Ісус, який дивує своєю мудрістю. Ісус Христос ламає усю систему, яку знали і дотримувались фарисеї. Ісус Христос відпускає гріхи, зупиняє бурі і змінює розуміння Бога, з того, який захований у книжках, на Бога, який є серед людей.
Тому, коли Господь дарує здоров’я розслабленому, вони цього не бачать, бо зосередженні на собі. На власному житті. На житті, яке ламається, бо прийшов Ісус Христос. Житті, яке уже ніколи не буде таким, яким вони його знали. Вони не хочуть бачити Ісуса як Сина Божого. Не хочуть розуміти його слів. Сам Христос каже до них: «Досліджуйте Писання, бо ви думаєте, що через них маєте життя вічне, а вони свідчать про мене. Та до мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5, 39–40).
Обурення фарисеїв, яке викликають слова «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються», є лише виявом їхньої заздрості, їхньої жорстокості серця. Через це не можуть порадіти за свого ближнього — цього розслабленого чоловіка, який зцілився. Вони уявляють собі Месію, який (як і більшість юдеїв) буде славним царем, який звільнить Ізраїль від Риму і встановить земне царство. А не буде їздити на осляті і відпускати гріхи.
Ми часто говоримо, що Ісус Христос — це наш фундамент у християнському житті. Це основа, на яку ми можемо опертись. Надто просто вилітають з наших уст ці слова. Але наші вчинки вимагають такої ж рішучості.
Фундамент це суміш піску, води та цементу. Не можливо збудувати фундамент без одного із цих компонентів. Говорити, що Ісус Христос наш Господь і ми його любимо, але не приходити у неділю на молитву — Святу Літургію, не приймати Святе Причастя, то немов будувати фундамент з піску та води, без цементу. З іншого боку, бездумно дотримуватися традицій та відчитувати молитви без любові до ближнього та милосердя, це немов будувати фундамент з цементу та піску, але без води.
Наостанок, за дві тисячі років людина не змінилась. Так, ми навчились створювати авто, літаки, передавати масив інформації. Ми винайшли нові технології, знайшли як лікувати хвороби. Але, так як фарисеї створили собі «Бога у серці», який має бути таким як зручно нам. Бога, який завжди тільки любить, тільки дарує те, що нам потрібно. Але, як тільки Бог говорить про важливість покаяння за наші гріхи у тайні сповіді, коли він не виконує наші бажання, коли Бог каже про нашу відповідальність за те, як ми приймаємо Святе Причастя, тоді ми, як ці фарисеї, обурюємось, бо Господь не той і Церква не така. Пригадаю усім нам слова Ісуса Христа сказані до кожного з нас: «Цей народ устами мене шанує, а серце їхнє далеко від мене» (Мт. 15, 8). Залишитись чи не залишитись з Христом — це наш свідомий вибір. Вибір, який гарно описав апостол Петро «Господи до кого підемо? Ти маєш слова вічного життя. І ми увірували й пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого» (Ів. 6, 68–69).
Амінь.
