Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Мирослава Вонса у Неділю після Богоявлення
10 січня 2026
Слова, які ми сьогодні читаємо в Євангелії, дарують нам силу повірити, силу віднайти правду та побачити вихід: Бог ніколи не залишає людину в її болях і стражданнях. Бог ніколи не залишає людину «сидіти у темряві».
Христос рождається!
Євангеліє, яке ми сьогодні чуємо, говорить нам про початок служіння Ісуса Христа. Але погляньмо на те, в яких умовах Господь починає проповідувати.
Івана Хрестителя арештовують. Влада силою намагається змусити замовкнути правду, даючи зрозуміти, що будь-яка особа, яка виступає проти темряви, має замовчати та зникнути. Для багатьох здається, що справедливість відступила. Людям здається, що зло знову перемагає, бо Господь не вберіг свого пророка. Страх і безнадія опановують народ, і він не знає, куди йти, опинившись перед лицем невизначеності.
У той же час Ісус Христос покидає Назарет і оселяється в Капернаумі.
Він виходить проповідувати. І дивно, що Він не йде до Єрусалиму, до столиці, не йде до синагог, не йде до фарисеїв та садукеїв. Він іде в Галилею, у рибальське село Капернаум, у якому проживало не більше 1,5 тисячі осіб. Це окраїна. Це земля, яку вважали духовно втраченою, темною і неосвіченою. Саме про неї пророк Ісая сказав: «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті…».
Євангелист чітко говорить: сидів у темряві. Не проходив темряву. Не ходив у темряві. А саме сидів. Сидіти у темряві — це втратити будь-яку надію. Це змиритися з тим, де ти є, і не вірити, що десь може бути світло. Це стан, коли людина звикає до темного життя, коли вже не чекає змін.
І саме туди приходить Христос. І не просто приходить, а приносить Світло Божої присутності, виконуючи пророцтво Ісаї: «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике». Ісус починає свій шлях служіння не там, де все добре, де ніби є порядок і спокій. Він приходить у місце, де панує страх, темрява, безнадія. Туди, де людина забувала, що є Господь, який є Світлом — Світлом, що дарує надію, мир і спокій.
Це дуже близько до того, що ми бачимо сьогодні в Україні.
Наш відважний і сильний народ знову переживає темряву війни. Темряву смерті. Темряву страху. Біль від втрат рідних та близьких. Безнадію та неспокій. Здається, що руйнування, смерть і біль ніколи не завершаться. Люди втомилися чекати, втратили віру та надію.
Але слова, які ми сьогодні читаємо в Євангелії, дарують нам силу повірити, силу віднайти правду та побачити вихід: Бог ніколи не залишає людину в її болях і стражданнях. Бог ніколи не залишає людину «сидіти у темряві».
Ісус Христос не чекає, поки буря на морі втихомириться. Він промовляє слово — і буря зникає.
Він не приходить після перемоги. Він є з нами в нашій боротьбі.
Він приходить у найтемнішу ніч і приносить світло. Бо світло, яке побачив народ, — це присутність Бога серед страждання.
Щодня ми бачимо це світло в Україні: у людях, які рятують інших; у тих, хто допомагає, незважаючи на втому та біль; у матерях, які моляться за своїх дітей і за Україну; у військових, які боронять. Це світло, яке жодна темрява не зможе погасити.
Ісус Христос починає свою проповідь словами: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Покаяння — це не страх перед карою за щось зроблене неправильно. Покаяння — це змінитися, не сидіти у темряві. Встати й зустріти Світло Божого милосердя.
Для кожного з нас ця зустріч означає побачити правду про себе — перестати говорити, що Бог є в моєму серці, але водночас відкидати Його правду, Його шлях і Його спасіння. Це визнати, що світло вже поруч, але інколи нам легше й далі жити у темряві.
На Навечір’я Різдва ми співаємо: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог». Співаємо тоді, коли надворі темно. Співаємо, коли навколо стільки болю та сліз. Співаємо навіть тоді, коли здається, що надії немає.
Це не просто гарні слова чи гарна мелодія, яку ми з року в рік повторюємо. Це наше проголошення віри. Усвідомлення того, що Бог не далеко. Бог не залишив нас, Бог не бавиться з нами у мовчанку. Він тут, з нами. Він промовляє через Євангеліє. Він приносить світло в наші серця та домівки. Він дає нам упевненість, що темрява ніколи не переможе.
Наостанок: кожен із нас має свою темряву, з якою веде постійну боротьбу. Ісус Христос приходить до кожного з нас не для того, щоб засудити, а щоб подарувати милосердя й спасти. Тому саме сьогодні кожен із нас має вибір: сидіти у темряві або встати й піти за Христом.
З нами Бог, а там, де Бог, — завжди є світло.
