Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Мирослава Вонса у Дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
10 серпня 2024
Господь завжди простягає свою руку, немов кажучи, як апостолу Петру: «Не бійся, не сумнівайся. Я тут з тобою. Я тут біля тебе». Навіть у цьому уривку Євангеліє завершується на дуже позитивній ноті. «У людей це не можливо, Богові — все можливе». Нам лише треба спрямувати наше довір’я до Господа.
«У людей це не можливо, Богові — все можливе!»
Скільки разів ми чули і читали це Євангеліє про багатого юнака. Але сьогодні ще раз запрошую вас поринути у цю подію і роздумати над тим, про що говорив юнак та Ісус Христос.
Отож уявімо. Стоїть Ісус Христос серед учнів та народу. І підступає до нього юнак. Не прибігає і не падає до ніг. Не кличе: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» По його одежі видно, що це багата людина. Він розпочинає розмову з Ісусом, кажучи: «Учителю добрий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Ісус відповідає, запитуючи: «Чому кличеш мене добрим? — І, не чекаючи відповіді на це запитання, каже юнакові, — додержуйся заповідей і увійдеш у життя». Юнак просто відповідає: «Яких?» Дуже дивне запитання від юнака, який мав би знати Закон, якого навчали змалечку. І Господь перераховує йому заповіді. І погляньмо уважно, там немає заповіді про «Люби Бога твого усім своїм серцем…» або «Пам’ятай святий день святкувати». Чому? Тут пригадуються слова з першого послання апостола Йоана: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (Йн. 4, 20).
На завершення цієї розмови юнак відходить сумний, а учні дивуються. Дивуються, що легше верблюдові перейти вушко голки, ніж багатому увійти у Царство Боже. Тому що для них це звучить надзвичайно дивно. Порівняти верблюда і вушко голки. Вони швидше повірять, що цей багатий юнак може потрапити до Царства Небесного. Але ні, їхній Учитель каже, що у верблюда є більше шансів перейти вушко голки, ніж у багатого юнака увійти у Царство Небесне. Господь бачить їхнє дивування, каже: «У людей це не можливо, Богові — все можливе!»
Кожен, хто вважає себе християнином, учнем Ісуса Христа, ставить, як цей юнак, подібні запитання і сьогодні. Кожен запитує у своїх молитвах до Господа: «Чи я вірно вчинив, чи правильну обрав дорогу?» Коли спілкуємося з Ісусом у своєму серці запитуємо: «Що маю робити, щоб осягнути вічне життя?» Ми, бачачи біль, страждання та горе у цьому світі, ведемо постійну боротьбу з власними сумнівами, чи Ісус Христос наш Господь є Добрим Пастирем, Добрим Учителем, який провадить і навчає?
Ми часто нехтуємо заповідями, порадами, які нам дав сам Господь. Вважаємо, що деякі з них уже морально застарілі. Або, що їх можна по різному трактувати. З іншого боку, ми не можемо похвалитись, що завжди виконуємо те, що Ісус Христос радить нам не робити. Не слухаємось, стараємось себе виправдати, маніпулюємо, думаючи, що Господь не бачить нашого серця. Серця, яке зранене гріхом, яке втомлене від постійної боротьби. Серце, яке завжди шукає та прагне щирої любові.
Багатий юнак нічого злого не сказав. Він шукав інформацію. Він прийшов до найвідомішого на той час Учителя у тій околиці. Він старався жити правильним життям і вірив, що буква закону — це шлях до досягнення Царства Небесного. Його багатство не було чимось поганим. Пророк Авраам теж був дуже багатим, бо йому дарував це Бог. У Старому Завіті читаємо: «Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, і це Божий дарунок!» (Проп. 5,18).
Юнак щиро допитувався у Ісуса про шлях до досягнення мети. Однак відійшов сумний. Чому? Бо він не побачив у постаті Ісуса Христа свого Спасителя! Якби побачив, то б зрадів, бо радість завжди у Господі (пор. Флп. 4, 4). Для юнака це був лиш простий «равві», учитель, який повинен був навчити щось краще, ніж усі інші. Учитель, який мав його похвалити. Юнак був самовпевнений у власній праведності. Праведності, яка походила від дотримання букв закону, але не від заповіді Любові. Врешті-решт, справа не була лише у тому, щоб цей юнак пішов і роздав багатство, щоб він став бідним, а у тому, як пише святий апостол Павло, щоб полюбити. «І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жодної користі» (1 Кор. 13,3).
Найбільша помилка юнака — це жити заради дотримання норм, чинити усе, бо так написано у законі, а не чинити так, бо я люблю свого ближнього. Шукати досконалості без Любові. Хоча бути досконалим — це мати любов. «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог — любов» (1 Йн. 4, 7–8). Він надіявся на себе, на свої сили, щоб спастися, а не уповав на Господа. «Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім’ям Господа, Бога нашого — сильні» (Пс. 20,8).
Чому ж самі учні так здивувались цій розмові між Ісусом та багатим юнаком? Чому вони налякались? Якщо цей юнак, який усе виконує, якого Бог благословить багатством, не може потрапити у Царство Небесне, то хто тоді може? Вони злякались, бо пішли за Ісусом Христом? За Ісусом, який зараз говорить їм нісенітницю про верблюда та вушко голки. Апостоли, які були виховані у традиціях цього часу злякались, бо самі не мали цієї досконалості, досконалості у любові. Бо якби мали, то б не злякались. Як каже нам Святе Письмо: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові» (Йн. 4, 18). Апостоли не розуміли, ким є Ісус Христос. Ісус Христос — Господь, не учитель, а «Син Улюблений, якого Я вподобав» (пор. Мт 3,16–17).
Наостанок багатство, яке засуджує Ісус Христос, — це не сума коштів на рахунку, це не кількість будинків і автомобілів. Це не соціальний чи політичний статус. А наше відношення до усіх цих матеріальних благ. Бо «де скарб твій, там буде й твоє серце!» (Мт. 6, 21). Це наша шкала цінностей. Чи я є раб Божий чи раб гріха, як каже святий апостол Петро: «бо хто ким переможений, того він і невільником став» (пор. 2 Петр. 2,19).
Господь не сказав, що цей юнак пропащий і не спасеться. Ні, Господь завжди простягає свою руку, немов кажучи, як апостолу Петру: «Не бійся, не сумнівайся. Я тут з тобою. Я тут біля тебе». Навіть у цьому уривку Євангеліє завершується на дуже позитивній ноті. «У людей це не можливо, Богові — все можливе». Нам лише треба спрямувати наше довір’я до Господа, а не на речі цього світу. «Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип. 3, 5–6).
