Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Мирослава Вонса у Двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
25 жовтня 2025
Коли Господь каже жінці «Не плач», то не забороняє плакати, а дає їй причину перестати плакати, бо Бог поруч із нею. Уже сама присутність Ісуса дає їй надію. Господь цим словом «Не плач» не знецінює болю матерів. Навпаки, це коротке звертання немов ніжний дотик Бога до людського зраненого серця, промінчик маленької надії, який не дає людині впасти у розпач.
«Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: Не плач» (Лк 7, 13)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати та сестри у Христі!
Кожного року ми знову і знову переживаємо цю подію зі Святого Письма. Особливо зараз, коли навколо стільки смутку, болю та втрат, ця подія доторкається до наших сердець.
Ісус іде до міста Наїн. Йому назустріч виходить похоронна процесія: мати ховає свого єдиного сина. Для цієї жінки життя втратило сенс. Біль, який вона відчуває, неможливо описати. Ісус Христос зупиняється. Дивиться на обличчя заплаканої матері і каже: «Не плач».
На перший погляд, Ісус немов забороняє тій жінці плакати, немов наказує їй перестати сумувати. Але ці слова — не наказ. Це не холодне «заспокойся». Коли Господь каже жінці «Не плач», то не забороняє плакати, а дає їй причину перестати плакати, бо Бог поруч із нею. Уже сама присутність Ісуса дає їй надію. Господь цим словом «Не плач» не знецінює болю матерів. Навпаки, це коротке звертання немов ніжний дотик Бога до людського зраненого серця, промінчик маленької надії, який не дає людині впасти у розпач.
Слова, які Він промовив, звернені і сьогодні до кожного з нас: «Не плач, бо Я тут поруч з тобою стою. Бачу твій смуток, твої сльози і твій біль. Я, Господь Бог твій, сумую з тобою, плачу з тобою. Поділяю твоє горе і не залишу ніколи тебе на самоті».
Господь приходить до нашого зраненого життя, бере за руку та проходить цю частину нашого шляху разом із нами. Пригадаймо, що подібне ми бачимо й в іншому євангельському епізоді — коли Христос приходить до дому Яіра, де померла дівчина. Там усі плакали та сумували, а Ісус сказав: «Не плачте, бо вона не померла, а спить».
Ісус Христос на очах здивованої похоронної процесії підходить до нош, торкається їх, і юнак повертається до життя. Життя перемагає смерть. Життя, яке повертається там, де, здавалось, панувала смерть. Це чудо воскресіння, яке вчинив Господь, ще раз пригадує усім нам, що Бог ніколи не віддаляється від людини та її страждання. Господь є з нами.
У ці важкі дні ми переживаємо подібні відчуття. Матері, що втратили синів та дочок на війні. Родини, які отримали звістку, від якої розривається серце. Батьки, які втрачають дітей, і світ темніє перед очима. Ісус Христос не стоїть осторонь цих страждань. Він бачить кожну сльозу на обличчі українських матерів, кожен зруйнований дім, кожне фото на могилі, кожен обірваний сміх дитини. І каже: «Я з тобою». Ці слова не стирають наш біль, не дають нам забуття, але дають надію. Бог стає нашою силою, коли ми втрачаємо власні. Бог повертає нам серце, коли страшний біль немов вириває його з наших грудей. Бог обіймає, щоб зцілити, коли ми вже не віримо.
На завершення. Люди, які побачили чудо, вигукують: «Великий пророк устав між нами, Бог навідався до народу свого» (Лк 7, 16). Що мають означати ці слова для кожного з нас?
«Бог навідався до народу свого» дає нам упевненість, що Господь не залишить людину саму в темряві болю та страждань. Бо саме слово навідатись означає увійти — увійти у наш дім, у нашу реальність, у наше серце. Не просто подивитися чи постояти, а стати частиною нашого життя. Це добра вістка, яку Бог промовляє до нас: Він не залишить нас ніколи. Він є в наших окопах, у наших лікарнях, разом із родинами, які втратили рідних, із нами у зруйнованих містах, з нашим військом, з Церквою. Він поруч, навіть коли все здається знищеним та втраченим. Господь у цю хвилину знову запрошує всіх нас довіритися Йому, дозволити Йому увійти в наше страждання та подарувати надію.
Амінь.
