Проповідь о. Мирослава Вонса у Двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
5 жовтня 2024
Ісус підходить до міста і бачить похоронну процесію. Вдову, яка втратила колись чоловіка. Маму, яка втратила єдиного сина. Жінку, яка у своєму горі втратила надію. Ісус приходить вчасно. Інколи, коли нам здається, що Бог не з нами, або він нас покинув, то згадаймо, що Господь йшов цілу ніч, щоб прийти на допомогу вдові, яка втратила сина.
Слава Ісусу Христу!
У Євангелії від Луки читаємо, що Ісус Христос йде у мале, непримітне місто Наїн. Назва якого перекладається як «зелені пасовища». Уже на самому початку розповіді євангенлист Лука немов показує, що йде Пастир до свого стада, щоб його вивести з темряви та спасти. «Господь ― мій пастир: нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого» (Пс. 23, 1–3). Ісус підходить до міста і бачить похоронну процесію. Вдову, яка втратила колись чоловіка. Маму, яка втратила єдиного сина. Жінку, яка у своєму горі втратила надію.
Що робить Ісус? Ісус не ховається кажучи: «Це не моя проблема». Ісус Христос не пропускає похоронну процесію. Він бачить заплакану вдову. Маму, яка втратила єдиного сина. Відчуває її біль. Її сум і розпач. Співпереживає разом з нею. Як каже апостол Павло: «Радуйтеся з тими, що радуються, плачте з тими, що плачуть» (Рим. 12, 15). Господь плаче разом з цією мамою, яка втратила дитину. Виявляє до неї велике милосердя. Ісус Христос не питається її: «Чи ти віриш, що я можу його воскресити?» Він не каже: «Через гріхи це тобі сталось», — так як інші законовчителі говорили, що Бог карає її за гріхи, коли замолоду забрав її чоловіка, а тепер і сина. Пригадаймо тут Книгу Рути, де Ноема у 1 розділі, після смерті чоловіка та двох синів, каже: «Господь виступив проти мене і Всемогутній зробив мене безталанною» (Рут. 1, 20–22).
Після цих слів Господь діє. Діє ламаючи усі стереотипи та закони. Він зупиняє похоронну процесію, доторкається до мар, що за тодішнім звичаєм було досить зухвалим та нечистим вчинком. Він дивиться на мертвого сина вдови. І каже: «Юначе встань». Той оживає і починає говорити. Євангелист Лука ще раз підкреслює, що Ісус Христос наш Господь. Він каже слово і мертві оживають. Він бачить смуток і його розсіює. Бачить темряву і освітлює. Бачить смерть і визволяє.
Далі читаємо, що Ісус Христос віддав його матері. Віддає матері її дитину, яка була мертвою, але тепер має життя. Кожна дитина — це дар Бога. Дар, який дарує Господь. І віддає цей дар матері.
Чому ж мати йшла попереду цієї жахливої процесії?
Згадаймо Єву, яка згрішила і через гріх якої прийшла смерть. За тодішнім законом на усіх жінок покладалась ця відповідальність за те, що через гріх прийшла смерть. Тому вона йшла попереду тіла свого сина. І коли Христос каже не плач та воскрешає єдиного сина вдови, він показує те, що саме через цю вдову у цей дім приходить воскресіння. Не через юнака Христос робить це чудо. А через сльози матері Господь повертає її сину життя. Смерть зустрілась з життям. І життя перемогло. Бо Господь є Творцем життя. Для нього не має мертвих. Для нього усі ми живі.
Чому Христос воскресив того юнака? Хоча правильніше запитати: Чому він змилосердився над тою вдовою?
Ми можемо до певної міри здогадуватись. Можливо через те, що ця вдова була дуже бідною і приреченою на жебракування. Оскільки з Євангеліє ми дізнаємось, що ховали того юнака у відкритому гробі, він не був обмотаний у пелени, адже юнак зразу встав і почав говорити. Це був єдиний син, який мав дбати про свою матір на старості літ. Але через смерть ця жінка за законом була приречена на життя у бідності та скруті. Можливо Господь відчув її велику самотність, яку вона переживала у своєму серці, так як Господь сам відчував говорячи: «Лисиці мають нори, і птахи небесні гнізда, а Син Людський не має де й голови прихилити» (Мт. 8, 20). Хоча, можливо, у цій засмученій жінці він побачив свою Матір — Пресвяту Богородицю, яка через певний час теж буде ховати свого Сина.
Найважливіше, що Ісус Христос ще раз показує хто він є! Господь, який дарує життя. Господь, у якого смуток і сльози викликають велике співпережиття. Господь, який приходить допомогти людині, в неочікуваний час та місце. За Його словом «сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина» (пор. Лк. 7, 22).
На останок, декілька важливих висновків з цього Євангелія, які ми маємо для себе запам’ятати:
- Ісус приходить вчасно. Подивімось, Ісус прийшов саме у момент, коли з міста виходила похоронна процесія. Дослідники Святого Письма кажуть, щоб потрапити вчасно до того міста, Господь мав йти цілу ніч від Капернауму до Наїну. Інколи, коли нам здається, що Бог не з нами, або він нас покинув, то згадаймо, що Господь йшов цілу ніч, щоб прийти на допомогу вдові, яка втратила сина.
- Ми не застраховані від страждання. Господь є з нами, бо «Він наша допомога, щит наш, Ним веселиться наше серце, бо на святе Його ім’я ми уповаємо» (пор. Пс. 33, 20–22). Він завжди солідарний з нашим горем, з нашим болем. Йде на зустріч і зупиняє. Так як це зробив у сьогоднішньому Євангелії. Зустрів вдову. Змилосердився і зупинив похоронну процесію. Ісус Христос діє, запевняючи нас: «Бо Господь, Бог твій, милостивий Бог; Він не полишить тебе й не знищить, та й не забуде за союз із твоїми батьками…» (пор. Втор. 4, 31).
- Сила материнства потужніша ніж закони природи (Барбара Кінгсолвер). Господь змилосердився над мамою, яка втратила свого єдиного сина. Зробив те, що за законами природи неможливо. Воскресив людину, яка була мертвою. Напевно ця мати стояла на колінах у пустій кімнаті, ридала і крізь сльози просила Господа, запитувала Його «чому?» і «для чого?», кричала у своєму горі, падала від безсилля і знову вставала до молитви. Сила молитви та любов матері може змінити те, що здається нереально змінити.
«Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає» (2 Кор. 1, 3–4).