Проповідь о. Мирослава Вонса у чотирнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Що ми зробили зі своїм запрошенням?

Євангеліє розповідає притчу про господаря, який влаштував весільний бенкет і запросив гостей. Але багато хто відмовився прийти. Тоді господар послав своїх слуг й наказав запросити всіх, кого вони зустрінуть. Бенкетна заля наповнилася гостями. Але господар побачив серед них одного чоловіка, який не мав весільної одежі, і запитав: «Друже, як ти ввійшов сюди, не маючи весільної одежі?» Чоловік мовчав.

На перший погляд виникає запитання: звідки цей чоловік мав узяти весільну одежу? Адже його запросили просто з дороги. Можливо, він був бідним. Хіба справедливо вимагати від людини того, чого вона не має?

Але Христос говорить тут не про звичайний одяг. Весільна одежa нагадує нам: зустріч із Богом вимагає не зовнішньої форми, а внутрішньої відповіді — віри, навернення і життя у Христі.

Господь першим запрошує нас до Себе. Він відкриває перед нами двері, дарує Свою любов, Своє милосердя та спасіння. На Боже запрошення потрібно відповісти. Не тому, що ми можемо заслужити спасіння власними добрими справами, а тому, що людина, яка приймає Божу благодать, дозволяє Богові змінювати своє життя.

Тому до кожного з нас сьогодні звернене запитання: Що ми зробили зі своїм запрошенням?

Господь запрошує нас прийти до храму, зупинитися серед щоденних турбот і зустріти Його у Святій Літургії — прийняти Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Він кличе нас до Святої Сповіді — щиро визнати свої гріхи, попросити прощення і прийняти Його милосердя.

Батьків Господь кличе принести своїх дітей до Хрещення, щоб від самого початку їхнього життя вони могли пізнавати Бога. Чоловіка і жінку — будувати подружнє життя на Божій правді та прийняти Його благословення через Таїнство Подружжя. Комусь Він дає покликання до священничого служіння — щоб через Таїнство Священства служити Богові та Його народові.

І навіть тоді, коли земне життя людини наближається до завершення, Господь продовжує кликати людину до Себе. Тому ми маємо обов’язок подбати про своїх рідних і не відкладати зустріч зі священником до останньої хвилини. Коли людина ще при свідомості, вона може прийняти Святі Таїнства, примиритися з Богом і отримати Його благодать.

Боже запрошення проходить через усе наше життя. Але проблема часто у тому, що ми перестаємо відповідати.

Навіть, погляньмо на наше ставлення до Святого Причастя. Господь запрошує нас прийти на Трапезу, щоб прийняти Тіло і Кров Господа Ісуса Христа. Але чи справді я приступаю до Святого Причастя з приготованим серцем і після щирої Сповіді? Чи стою в молитві та зосередженості, очікуючи зустрічі з Христом чи навпаки розмовляю?

А коли прийняв Святі Тайни — чи дякую Господеві? Чи одразу повертаюся до телефону, перевіряю повідомлення або продовжую розмову так, ніби нічого особливого не сталося?

Це лише простий приклад. Але бути запрошеним — ще не означає прийняти запрошення.

Бог дав людині свобідну волю. І я сам вибираю — бути з Богом чи забути про Нього, прийняти Його запрошення чи залишити його без відповіді. Перед Богом кожен із нас відповість за власне життя і за власну відповідь на Його запрошення.

Але тут також відкривається велика таємниця Божої любові: Ми можемо перестати вибирати Бога. Але Бог завжди вибирає нас. Навіть тоді, коли ми відходимо від Нього, забуваємо про Нього або відкидаємо Його запрошення, двері Його дому залишаються відкритими.

Нехай Господь допоможе кожному з нас не просто почути Його запрошення, але відповісти на нього своїм життям — з вірою та любов’ю. Амінь.

Дивіться також

13 червня Проповідь о. Мирослава Вонса у третю неділю після Зіслання Святого Духа 21 березня Проповідь о. Мирослава Вонса у п’яту неділю Великого посту 10 січня Проповідь о. Мирослава Вонса у Неділю після Богоявлення