Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Ігоря Головка у Тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
17 серпня 2024
Родину, що з вірою горнеться своїм життям до Спасителя Ісуса Христа, називаємо домашньою чи першою Церквою у земному паломництві. Отже такі родини, що сходяться на молитву і творять ширшу родину — парафію, мають потенціал творити здорову спільноту, у якій ми знаходимо і прощення, і радість або навпаки: радість і прощення.
«Спільнота — місце радості та прощення», — Жан Ваньє, засновник спільнот «Лярш» (Ковчег) та «Віра і Світло».
Присутність прощення у спільноті є ознакою, що люди служать і живуть один для одного. І це приносить радість учасникам спільноти. Але можемо сказати інакше: щоб мати радість, не втрачати любов та жити щасливо у спільноті, ми маємо прощати один одному. Найкращою кузнею таких процесів є християнська родина, де щоденно члени родини з цим зустрічаються і плекають ці фундаментальні цінності. Таку родину, що з вірою горнеться своїм життям до Спасителя Ісуса Христа, називаємо домашньою чи першою Церквою у земному паломництві. Отже такі родини, що сходяться на молитву і творять ширшу родину — парафію, мають потенціал творити здорову спільноту, у якій ми знаходимо і прощення, і радість або навпаки: радість і прощення.
Чим більша спільнота віруючих чи іншими словами — церква, тим більше випробувань стоїть перед кожним членом, щоб зберегти радість і прощення. Тому коли говоримо про єпархіяльний рівень, то ця відповідальність ще більше росте. Коли розглядаємо вже світовий рівень і не раз приходимо до усвідомлення природи єдності між людьми, християнами чи церквами, бачачи немочі та непорозуміння, спокушуємося відразу на думці, що на такому рівні є не можливо плекати прощення, радіючи життям. «У людей це не можливо, Богові — все можливо» (Мт 19, 26).
У сьогоднішньому читанні Євангелія, Тринадцятої неділі після П’ятидесятниці, слухаємо притчу про виноградарів, тобто як не треба чинити. Поганий приклад життя, який має жахливі наслідки. У такому зборі людей нема ні прощення, ні радості, ні життя, а лише заздрість, нажива, обман, приниження і смерть. І це не є спільнотою.
Сьогодні також споминаємо освячення нашого Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві. Цей Собор, як і кожний собор чи парафіяльна церква є ділом спільноти, у якому освячується прощення і знаходиться радість.
Світлої пам’яті Блаженніший Патріарх Любомир Гузар при будівництві Патріаршого Собору у Києві сказав, що це має бути ділом не однієї людини чи кількох, але спільним ділом усіх наших вірних з цілого світу. І цей Собор став спільною радістю і спільною дорогою випробувань, очікування та прощення на шляху Спасіння до світлого Воскресіння нашого життя.
Тому хай кожний і кожна з нас шукає не лише свою радість, а нехай випробовує себе у прощенні у домашніх обставинах і житті парафіяльної спільноти, громади та всього собору вірних.
«Собори вірних сяють у соборі Воскресіння, як многосвітлі зорі на небі, і молячись у ньому, взивають: „Cей дім утверди, Господи!“» Кондак освячення Патріаршого Собору у Києві.
