Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Андрія Микитюка у Неділю митаря і фарисея
8 лютого 2025
Готуючись до зустрічі з Воскреслим Христом, запитаймо себе: «Як часто я приходжу до храму? Чи справді храм є тим місцем, до якого я хочу прийти, щоб зі всією спільнотою з’єднатися одним умом і одними устами у молитві до Бога? Чи я хочу прийти до храму, щоб через Святі Тайни отримати від Бога необхідні для свого життя ласки?»
Слава Ісусу Христу!
Улюблені, сьогодні вже є Неділя митаря і фарисея, що вказує нам на те, що наша мандрівка до свята Воскресіння Христового починається знову. Ми звикли, що є Великий Піст тривалістю 40 днів, але Церква готує нас заздалегідь, тому що зустріч із Христом відбувається постійно, і до неї ми маємо бути готові.
Кожної неділі ми святкуємо Воскресіння, але в особливий спосіб святкуємо Пасху раз на рік, тож готуємо себе до цього. Тому перед постом маємо декілька неділь, у які Церква ставить нам у приклад певних людей, щоб ми могли зрозуміти для себе, як нам краще дійти до зустрічі з Воскреслим Христом. Сьогодні маємо Неділю митаря і фарисея, коли Церква ставить перед нами дві постаті — митаря і фарисея.
Найголовніше, що Христос починає притчу словами, що двоє чоловіків увійшло до храму помолитися. Наскільки це важливо для нас — приходити до храму, щоб помолитись? Адже в храмі ми єднаємося у нашій молитві до Бога.
У храмі ми маємо нагоду приступити до Святих Тайн Сповіді й Євхаристії, а також приймати інші Святі Тайни — Хрещення та Миропомазання, якими починається наше християнське життя; Єлеопомазання, коли ми хворіємо; радіти Тайною Подружжя, а також Тайною Священства, якщо хтось має це особливе покликання. Отже, у храмі ми в особливий спосіб є разом і в особливий спосіб отримуємо щось від Бога.
Тому, готуючись до зустрічі з Воскреслим Христом, запитаймо себе: «Як часто я приходжу до храму? Чи справді храм є тим місцем, до якого я хочу прийти, щоб зі всією спільнотою з’єднатися одним умом і одними устами у молитві до Бога? Чи я хочу прийти до храму, щоб через Святі Тайни отримати від Бога необхідні для свого життя ласки?»
Двоє чоловіків увійшли до храму на молитву. Але в кінці Христос каже, що один пішов принижений, а другий — возвеличений. Чому так сталося? Напевно, тому, що Бог не дивиться на наше обличчя. Він не дивиться на те, у що ми вдягнені, не звертає уваги на нашу соціальну позицію чи владу. Бог дивиться на те, які ми є всередині.
Ті двоє чоловіків — один митар, другий фарисей — мали своє життя, наповнене різними ситуаціями, різними виборами, різними наслідками. Але один, молячись, возвеличує себе, кажучи, який він добрий. І він каже правду, бо робить добрі речі: постить, молиться, дає десятину. Чи кожен із нас це робить? Але говорячи про себе, він порівнює себе з іншими.
Натомість митар, який стояв в кінці храму, бив себе в груди, кажучи: «Боже, милостивий будь мені, грішному», дивився лише на своє життя і визнавав свої помилки. Щось він зробив не так, це заважало йому наблизитися до Христа, стати попереду у храмі. Але він пішов возвеличений.
Бог бачить нас такими, якими ми є, тож не біймося ставати перед ним з нашими слабкостями та недоліками. Не для того, щоб показати, що ми погані. Ні! Бог нас любить, і він хоче, щоб ми стали кращими. Але найголовніше — він хоче, щоб ми були святими.
Дорога до святості починається тоді, коли ми не обманюємо самих себе, коли вміємо зазирнути в своє серце і побачити, що там не так. Чи там хаос, чи пустка, а може щось інше. А тоді, побачивши своє серце, прийти до храму, стати перед Богом і сказати: «Боже, ось я є такий, який я є. Грішний, зі своїми недоліками, але я хочу бути святим. Тож допоможи мені в цьому». І Бог ніколи не відмовить.
Тож, починаючи це приготування до Великого посту, що веде нас до зустрічі з Воскреслим Христом, загляньмо у своє серце. Подивімося, що нам треба зробити, щоб пройти цю мандрівку. І щоб вона довела нас не лише до мети цього року, але й до кінцевої цілі нашого життя — до життя з Богом і в Бозі.
Берімо приклад із фарисея — добрий приклад молитви, десятини, посту. А насамперед берімо приклад із митаря — не біймося визнавати свої помилки, казати Богові «вибач», отримувати його прощення, пізнавати його любов і йти по цьому житті.
