Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Андрія Микитюка у Дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа
9 серпня 2025
У нашому житті ми ніколи не є самі. Нас можуть залишити рідні, друзі, люди, суспільство, але Бог ніколи нас не залишає. Він приходить до нас у тих найбільших потребах, коли ми, здається, вже нічого не можемо зробити. Головне вміти побачити Бога, який іде до нас на допомогу.
Слава Ісусу Христу!
Cьогодні чуємо Євангеліє про пригоду, яка сталася з апостолами. Про те, як вони пливли човном на інший берег, і здійнялася буря. І важливо, що Христа там не було. Але коли Він прийшов, ця буря вщухла, і вони щасливо добралися до берега.
Знаєте, дуже часто така буря, море — є символом нашого з вами життя. Бо дійсно, ті хвилі, клопоти, турботи, вони десь наповнюють нас, і ми часом не знаємо, що робити. І пам’ятаємо, що коли апостоли побачили, що хтось іде по воді, вони дуже налякалися, бо думали, що це привид. Але коли побачили, що це Христос, і коли переконалися, що це Христос — вони зраділи. І тоді настав спокій.
У нашому житті, коли ми, власне, є в таких клопотах, турботах, нам важливо побачити Бога, який іде до нас на допомогу. Ми ніколи не є самі. Нас можуть залишити рідні, друзі, люди, суспільство, але Бог ніколи нас не залишає. Він приходить до нас у тих найбільших потребах, коли ми, здається, вже нічого не можемо зробити. Але що є важливим для нас? Це — вміти побачити Його. Не лякатися, а вміти побачити Його, Того, хто йде до нас. Не примару, не привида, не когось іншого, але знати, що це є Він. А для того, щоб це знати, маємо працювати над своєю вірою.
Віра, яка була нам дана як це маленьке зерно, має прорости в нас. Ці наші стосунки з Богом мають розвиватися кожного дня, кожної хвилини. Тому що віра, наголошую знову і знову, — це не традиції, це не звичаї, це не данина батькам, дідам, бабцям і пращурам. Віра — це живий, реальний стосунок з нашим Богом. Якщо ці стосунки не будуть розвиватися, то і віра наша буде на тому самому рівні. Вона не буде рости.
А як її розвинути? Напевно, через молитву, через особисте спілкування з нашим люблячим Батьком, через участь у святих Таїнствах — Сповіді, Причасті, через читання Святого Письма, через кожну нагоду почути Його волю, почути Його Слово у своєму житті і вчинити згідно з цією волею і з тим Словом.
Апостол Петро каже: «Господи, якщо це Ти, то дозволь, щоб я йшов по воді», а Христос каже: «Йди». Той встав, вийшов з човна і пішов. Але він подивився знову навколо, засумнівався і впав. Так і в нашому житті. Ми бачимо Бога, ми знаємо, де Він є, ми розуміємо, що Він іде до нас, але дивлячись на це все, що відбувається, можемо сказати: «Боже, але як Ти можеш мені в цьому допомогти?» І ми знову падаємо і потопаємо, бо відвертаємо свій погляд від Бога, від цілі нашого життя. Але Петро знову для нас є прикладом, бо він не втопився. Але, звівши очі до Христа, він знову сказав: «Господи, рятуй, бо погибаю». Христос дав Свою руку, той її узяв, і вони вдвох сіли безпечно в човен, і буря вщухла.
Тож вміймо побачити Господа, який є біля нас. Вміймо довірити Йому своє життя, незважаючи на те все, що відбувається і що ми не можемо пояснити. Розвиваймо свою віру, будьмо близько Нього, щоб наша віра була жива, дієва, палала добрими ділами і милосердям. Бо пам’ятаємо, що віра без діл — мертва. А Бог, який є в нашому житті, спроможний втихомирити усі незгоди, усі вітри, усі хвилі, щоб ми разом з Ним та з іншими — бо Петро не був сам, але були з ним апостоли — тож, щоб ми з усіма могли у тому човні, яким є Церква, переплисти до тихої пристані Царства Небесного.
