Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь диякона Віталія Легети у П’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
20 вересня 2025
Нехай кожному із нас Бог подарує передсмак раю на землі, а наші серця будуть відкриті на те, щоб прийняти той його дар. Хай наші вчинки будуть сповненні любові до наших ближніх, а наші руки хай будуть руками Божими, якими Господь творитиме добро.
«Запевняю вас: деякі з тих, які стоять отут,
не зазнають смерті, доки не побачать Боже Царство,
що прийшло в могутності» (Мр. 9, 1).
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри, сьогодні чуємо продовження теми про хрест. Хочу поділитися з вами роздумами, що можуть означати ці слова сьогоднішнього Євангелія від Марка для кожного з нас.
У восьмій главі 34 стиху Євангелія, Наш Господь Ісус Христос говорить: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною». У грецькому тексті вжите слово «ἀπαρνησάσθω» [апарніса́стхо], що в Українському перекладі звучить як «зректися». Про яке зречення йдеться? А йдеться про зречення власної волі, про відкидання свого я, своїх бажань, які часто можуть вести нас до того, що насправді нам не корисне. Натомість те зречення передбачає прийняти волю Божу, яка завжди веде нас до спасіння. Тут слід зауважити та розмежувати волю Божу, що є у всьому, що Боже та спрямовує нас до єдности з Ним, тут на землі та остаточної і незмінної у небі. Натомість допуст Божий не є волею Божою, а тільки безпосередньою волею людини, яка часто суперечить волі Божій «… бо помисли людського серця злі вже з молодощів» (Бут. 8, 21). І це є щось зовсім відмінне та протиставляється Петрові, який кількома віршами раніше (Мр. 8, 32) намагався «відрадити» Ісуса від хреста. Тобто саме воля Божа, яка все довершує і вдосконалює має бути найважливішою у нашому житті.
«Взяти свій хрест» (Мр.8, 34) у епоху, в якій ми з вами живемо — сприймаємо метафорично. Тобто під цим ми розуміємо терпеливо, з молитвою переносити певні терпіння, які стаються в нашому житті. Часто це можуть бути кривди, які з Божого допусту чинять нам наші ближні. Проте в часі Ісуса «нести хрест» мало буквальне значення. Коли представники Римської імперії засуджували когось на розп’яття, то він сам мав нести поперечину хреста до місця страти. Отже Ісус закликає своїх послідовників бути готовими навіть на смерть через вірність Йому. І цю готовність засвідчили тисячі перших християн, а найбільше до IV століття, а вже у XX наші з вами українські блаженні новомученики, яких російський тоталітарний режим вбив за християнську віру та любов до свого українського народу. І вже тепер у XXI столітті ми переживаємо чергову хвилю мучеництва у цій російській війні в Україні. Проте Господь завжди з нами, а ми ніколи не повинні покидати Його і з вірою просити у Нього про витривалість та християнську чесноту надії.
І у сьогоднішньому Євангелії Господь запевняє нас, що ми маємо всі можливості для того, щоб бути у Царстві Божому. Бо Царство Боже — це найперше духовний стан, у якому ми перебуваємо. Це стан нашої душі — коли ми є одним цілим з Ісусом через Святу Тайну сповіді та Тайну Пресвятої Євхаристії.
Коли маємо докори сумління, що щось вчинили не так по відношенню до нашого ближнього — прийдімо і перепросімо його, відкиньмо гордість, сварки та непорозуміння, не завдаваймо іншим хрестів, а дозвольмо запанувати духу миру. «Коли приносиш дар твій Господеві і згадаєш, що твій брат має щось проти тебе… піди помирись спершу з твоїм братом, а тоді приходь і принось дар твій» (Пор. Мт. 5, 23–24). Коли ми ввечері стаємо на іспит сумління і зауважуємо, що наш внутрішній голос докоряє нам, що ми вчинили щось недобре — не біймося приступати до таїнства примирення. Відновімо те Царство Боже у своїй душі. Не біймося визнати гріх перед Господом. Бо Господь є той, що любить. Це як любляча мати, що піклується і вболіває за свою дитину, щоб у неї було все якнайкраще. І словами пророка Ісаї ми знаходимо Бога, який приходить у образі матері: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду» (Іс. 49, 15).
Сьогодні бажаю всім нам і собі зокрема завжди шукати волі Божої в нашому житті, щиро переживати сповіді та добре готуватися до них. Нехай Господь почує наші молитви за Матір-Україну, бо як вона турбується про нас так і ми покликані пам’ятати і молитися за неї, синами і дочками якої ми є. Нехай кожному із нас Бог подарує передсмак раю на землі, а наші серця будуть відкриті на те, щоб прийняти той його дар. Хай наші вчинки будуть сповненні любові до наших ближніх, а наші руки хай будуть руками Божими, якими Господь творитиме добро. Наші уста хай будуть запаленні Словом Божим, щоб сповнити місію проповідництва та ширення Царства Божого вже тут на землі.
Так нам, святий Боже, допоможи, Тройце Свята, і всі святі!».
