Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь диякона Віталія Легети у Неділю всіх святих
14 червня 2025
Щодня ми маємо вибір: визнавати Христа перед людьми або ховати його в собі. І то найперше нашими вчинками, нашими рішеннями, тим, як ми поводимося з іншими, як говоримо, як прощаємо, як стоїмо за правду. Визнавати навіть тоді, коли іншим соромно, ніяково, коли часом не модно чи неактуально.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє, яке ми щойно почули, є промовистим і водночас непростим. У ньому Господь говорить такі слова: «Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того і я зречуся перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 32–33). Це слова не про далеких людей. Це не про когось іншого. Це — про кожного з нас. Бо щодня ми маємо вибір: визнавати Христа перед людьми або ховати його в собі. І то найперше нашими вчинками, нашими рішеннями, тим, як ми поводимося з іншими, як говоримо, як прощаємо, як стоїмо за правду. Безумовним виразом нашої віри є знак святого хреста, який ми ставимо з великою побожністю на своє чоло. І цей знак хреста належить до зовнішнього вияву богопочитання. Кожного разу коли ми знаменуємо себе цим християнським знаком, то виявляємо нашу віру у Христа. Визнавати навіть тоді, коли іншим соромно, ніяково, коли часом не модно чи неактуально. Це — бути йому вірним навіть тоді, коли незручно, важко, коли б весь світ висміював Христа та християн.
Ісус продовжує: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний. Хто не бере свого хреста і не йде за мною, той мене недостойний» (Мт. 10, 37–38). Це може здатися жорстким. Хіба ж не маємо любити свою родину? Звісно, маємо. Але Христос говорить про першість Божої любові. Бо тільки коли Бог є на першому місці, усе інше стає на своє місце. Коли людина будує життя лише навколо близьких, грошей, комфорту — рано чи пізно щось розсипається. А коли в центрі серця є Господь, тоді родина зміцнюється, тоді любов очищується, тоді навіть труднощі мають сенс.
А далі — ще глибші слова. Про хрест. І кожен тут, у храмі, знає, що це таке. Бо кожен із нас має свій хрест. У когось — хвороба, у когось — проблеми в сім’ї. У когось — самотність, у когось — борги. Хтось терпить несправедливість, хтось — боротьбу зі своїми гріхами. Ісус не обіцяє, що в ньому життя буде легке. Але він каже: «Візьми свій хрест і йди за мною» (Пор. Мт. 10, 38) — бо тільки так ти не будеш сам. Бо тільки тоді навіть найтяжчий хрест може стати дорогою до воскресіння.
У кінці Євангелія ми чуємо, як Петро звертається до Ісуса: «Ми залишили все і пішли за тобою — що будемо мати?» (Мт. 19, 27). І хіба не ставимо ми сьогодні те саме запитання? Ми стараємось жити по-Божому, молимось, ходимо до Церкви, тримаємось правди… І насправді Бог вже на землі благословляє нас та з нашою співпрацею дарує нам все, що потрібно для життя. Бо й зрештою ми знаємо і про старозавітніх праведників, яких Господь обдарував всім необхідним. Проте лише у небі ми отримаємо повну нагороду. Але часто ми можемо побачити і іншу картину: комусь, хто живе нечесно, живеться краще. Хтось має більше грошей, успіху, впливу. І ми питаємо — а для чого все це? Чи бачить це Бог? І тут потрібно бути обережним, щоб не впасти у гріх, що пожирає нас зсередини як хробак з’їдає яблуко і цей гріх називається — заздрість. Це один із найгірших гріхів, який спричиняє брак любові та довіри до Бога, бо «Любов не заздрить» (1 Кор. 13, 4). І ось Ісус дає відповідь, що кожен, хто задля нього залишить щось — отримає у сто раз більше і життя вічне матиме у спадщину. І багато з перших стануть останніми, а останні — першими (Пор. Мт. 19, 29–30). Тобто, Господь не забуває жодного вчинку, жодної жертви, жодної доброї думки, навіть тихої молитви. Те, що здається людям дрібницею — у Бога має велику вагу. Він бачить усе. І нагорода від нього — вічна. І це ми можемо побачити очима нашої віри.
Дорогі у Христі!
Сьогодні Господь не просто промовляє слова. Він дивиться тобі й мені у очі й питає:
— Чи визнаєш мене перед людьми?
— Чи несеш свій хрест?
— Чи я — на першому місці у твоєму житті?
І тільки від тебе залежить, що йому відповіси.
Не соромся його. Не ховайся від нього. Не відкладай на потім зустріч із ним. Іди за ним. Бо в Ісусі — є життя. І тільки з ним — наша перемога.
Сьогодні в час російської війни в Україні, молімося, щоби Господь благословив наш український народ миром, що спирається на правду і справедливість. Щоб наша Батьківщина-Україна зцілилася від ран війни, відновила єдність і територіальну цілісність у межах, у яких вона постала як незалежна держава у 1991 році.
Амінь!
