Проповідь диякона Віталія Легети у Дев’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

Сьогодні Мати Церква подає нам для повчання приклад досконалої любови, до якої покликана кожна людина, а найперше ми християни. Христос використовує прості та водночас глибокі слова кажучи: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Дивись Лк. 6, 31). І тут спостерігається традиційне мислення єврейського світу, у якому діє правило рівности — унормування певних суспільних порядків, які були встановлені ще Мойсеєм. Так через Мойсея, Бог передає свої накази «не віддай більше», що виражаються через постанову «… око за око, зуб за зуб, вухо за вухо» (Пор. Вих. 21, 23–25; Лев. 24, 17 ‑20; Повт. Зак. 19, 21). Бог, який любить, хотів зменшити силу зла, яка панувала у жорстоких серцях диких племен, тому дає ці закони, з огляду на добро вибраного народу.

Коли ми говоримо про Закон Мойсея, то він не є сам в собі новий. Схожі закони існували у сусідніх Ізраїлю племенах. Так за наказом вавилонського царя Хаммурапі близько 1750–1757 років до нашої ери були написані певні правила суспільного життя, які отримали назву «Закони Хаммурапі» або «Кодекс Хаммурапі». У 196 параграфі цього закону йдеться про наступне: «Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба пошкодити її око» (Див. «Закони Хаммурапі про види покарань у Давньому Вавилоні» §196). Знаємо, що Мойсей згідно з Торою — священною книгою євреїв, народився між 1391 і 1271 роками до нашої ери, а згідно Єроніма у 1592 році до нашої ери. Проте ми не відкидаємо правди, що сторінки Святого Письма, в мові оригіналу, є натхненні Святим Духом, а Мойсей є пророком, який звіщає волю Божу.

Здавалося б, що заклик до любови, який ми чули сьогодні у Євангелії від Луки є простим та зрозумілим. Та наш Господь продовжує промовляти далі: «… яка є заслуга в тому, що ви любите тих, які вас люблять… і грішники так роблять» (Пор. Лк. 6, 32). І саме в цих словах є новизна проповіді Ісуса. Прийшовши у цей світ Ісус Христос каже, що «він прийшов не скасувати закон, а лише його доповнити» (Пор. Мт. 5,17).

Що означають сьогодні для нас християн ці вже сповнені слова? Ці слова відкривають нам правду про Бога та нас самих. Це означає, що Бог є найкращим вчителем для нас. І ця кращість Бога виражається через Божу педагогію. Бог будучи незмінним відкриває спасенну правду поступово, в міру того як до неї доростає народ. Так само Бог відкриває правду про себе кожному з нас поступово, у свій час, у міру того як ми здатні її збагнути. Господь, як мудрий вчитель, не накидає нам чогось, що насправді є добре, а лише допомагає нам до цього прийти і це зрозуміти.

Бог є надзвичайно терпеливим та люблячим, бо не втомлюється навчати знову й знову, повторювати те саме, безмірну кількість разів з надією, що народ нарешті прислухається до його голосу і піде слідом за ним. Бог будучи незмінним не міг завчасно викласти науку про пробачення та милосердя для народу «жорстокого серця» (Пор. Мк.10, 5), бо народ не зрозумів би цього та відкинув би такого Бога. І коли народ засвоює урок протягом тривалого часу, то тоді Небесний Владика продовжує відкривати чергову правду. Тому спочатку Господь не каже: «пробачайте кривднику, любіть ворогів ваших, моліться за них…» (Пор. Мт. 5, 44), а лише зменшує масові зловживання серед євреїв. Бо шкода, яку вчиняли між собою євреї була непропорційною. Так, коли один єврей виколов око другому, то той або його родич міг вбити кривдника. Господь не міг в цьому контексті говорити про прощення, бо вибраний богом народ не зрозумів би цього. Лише Христос — вчитель, який приходить у повноті часів промовляє чергову тему для вибраного народу — народу учнів. І ця тема про те «Як стати досконалим християнином?» або «В чому полягає дорога до святості?». І ця дорога відкривається через прощення та милосердя. Ця дорога — це дорога жертви та милостині. Саме цим шляхом йшли всі старозавітні праведники. Закон десятини, який був встановлений Богом, але ним не скасований — це той закон, який продовжує діяти та через який ми стягаємо на себе Боже благословення. Це закон, який відкриває нам чергову Божу правду, що все, що ми маємо насправді є Божим даром. Це не відкидає того, що ми також докладали багатьох зусиль, щоб придбати матеріальні речі, проте і не скасовує правди про те, що і ми самі є Божою власністю. Ці слова тісно переплітаються з іншим уривком з Євангелія «Багато покликаних, але мало вибраних» (Див. Мт. 22, 14), але це вибрання залежить тільки від нас самих, від нашої синергії — співпраці, від мого вибору і бажання бути з Богом, яке ми виражаємо через конкретні вчинки: молитву, десятину, добре слово та інші вчинки милосердя для тіла та душі щодо наших ближніх. Як говорить псалом 90 «… вік людини — 70 років, а як при силі — 80 років; і більшість з них — це труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм» (Пор. Пс. 90, 10).

Наше з вами життя є дуже коротке, і рівно стільки, скільки ми тут на землі доклали зусиль для того, щоб осягнути Бога, рівно настільки ми будемо близькими з ним у вічності. Ми є своєрідною посудиною, яку у вічності Бог щедро заповнить на 100 %. І кожен з нас є різною за місткістю формою, так хтось є невеличкою склянкою, вазою або глечиком, ще інші великою бочкою чи іншою місткою посудиною. І у небі Бог наповнить кожного сповна, залежно від того, наскільки кожен з нас може вмістити Божої любови. А це у свою чергу безпосередньо залежить від того, як багато зусиль ми з вами доклали ще тут на землі, щоб наблизитись до джерела любови і добра, яким є наш Небесний Отець.

Сьогодні просімо в Бога про припинення російської війни в Україні та про справедливий мир, у якому наша спливаюча кров’ю ненька поверне всі свої території до початку війни у 2014 році. Господи, пригорни до свого люблячого серця усіх українських воїнів, усі зранені українські сім’ї, подай вічний спочинок та блаженну пам’ять тим, які віддали своє життя за волю та незалежність України. Амінь!

Дивіться також

28 лютого Проповідь диякона Віталія Легети у Третю неділю Великого Посту — Хрестопоклонну 26 лютого «Нехай ці нові покликання стануть тим зерном, яке проросте в австралійській землі», — Владика Микола у Мельбурні