Проповідь диякона Василя Мотріченка у Двадцять дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа

«Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. Вони піднесли голос і казали „Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!“ Побачивши їх, він промовив „Ідіть та покажіться священикам“. І сталось, як вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати» (Лк. 17, 11–16).

Дорогі во Христі брати та сестри, в сьогоднішньому Євангелії читаємо про десятьох прокажених чоловіків, які звертаються до Ісуса та просять його, щоб він оздоровив їх із прокази, що є важкою хворобою. А Ісус пропонує їм іти й показатися до своїх священників. І коли вони були в дорозі відбулося їхнє оздоровлення. Та серед десяти оздоровлених, лише один самарянин розпізнав своє зцілення, як дар від Христа, який одержав як плід своєї віри та довіри Господеві і з подякою повернувся назад. Ця частина зі святого письма представляє нам важливий аспект людського життя, а саме те, що за всі добрі справи потрібно дякувати. Вміти подякувати Богові і ближнім за всякі добродійства. Бо вдячність — це надзвичайний вияв любові до Бога чи ближнього. Побачивши у своєму оздоровленні особливий вияв любові Христа, один чоловік повернувся, щоб подякувати Ісусові за це оздоровлення. Важливим також є те, що повернувся тільки один самарянин, який був невірний, поганин, а дев’ять чоловіків з вибраного народу ні. Усі десять чоловіків мали добру і необхідну віру, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священникам, бо тяжка недуга мучила їх тривалий час і їхнє життя напевно було важким. І власне по дорозі сталося чудо і вони оздоровилися. Якби вони не мали довіри до Господа, то напевно не вирушили б у дорогу. Але маючи віру, дев’ять із них не мали іншої чесноти — це вдячності за отримані благодаті.

Господь Бог дає кожній людині різні дари, але найкращим даром Бога для людини напевно є життя, яке ми отримуємо через батьків. Також важливим є і здоров’я, як душевне так і тілесне, бо бачимо, що через недугу ці люди просять у Господа милосердя. Напевно що і кожен із нас у своєму житті отримує незліченну кількість дарів від Бога і ближніх, і про кожного із нас Господь щодня піклується. Але чи вміємо ми сказати Господеві дякую за всі його добродійства вчинені для нас? Дуже часто людина у своїй немочі не усвідомлює великого дару, яким є життя, ані Божої присутності у цьому житті, ані Його постійної любові.

Святий Іван Золотоустий про вдячність поучає нас так: «Коли Бог бачить когось вдячним за попереднє, то посилає йому ще більші дари. Стараймося, отже, і ми приносити Богові посильну вдячність за добра, нам дані, щоб удостоїтись ще більших… Коротко кажучи, як ми ніколи не зможемо полічити морські хвилі, хоч би ми й тисячу разів пробували, так не зможемо перерахувати різнорідні Божі добродійства, що їх Він зіслав на наш рід».

Отож, дорогі во Христі, маючи за приклад цього чоловіка з сьогоднішнього Євангелія стараймося повсякчас бути вірні Господеві та дякувати йому за всі добродійства, бо немає такої хвилини в нашому житті, щоб Господь забув про нас, щоб Господь не обдаровував нас своїми щедротами. Нехай наша щира повсякденна молитва буде нашою подякою Господеві за всі його добродійства, а наше праведне життя буде виявом нашої віри та християнської приналежності. Амінь.

Дивіться також

5 листопада Свято Михаїла на СУМівській оселі у Бакстоні 26 жовтня Проповідь диякона Василя Мотріченка у Двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа 22 червня Проповідь диякона Василя Мотріченка у П’яту неділю після Зіслання Святого Духа