Промова Його Еміненції Миколи кардинала Бичка під час заходу з нагоди 35-ї річниці Незалежності України в Мельбурні

Площа Федерації, Мельбурн — 24 серпня 2026 року

Дорогі друзі, високоповажні гості, представники української громади та всі, хто сьогодні єднається з нами!

Сьогодні ми зібралися в самому серці Мельбурна, щоб відзначити тридцять п’ять років Незалежності України. Це день гордості, пам’яті та глибоких роздумів. Незалежність — це ніколи не просто дата в календарі. Це історія, написана жертовністю, надією та незламним духом народу, який відмовляється зректися своєї гідності.

Я стою сьогодні перед вами, лише нещодавно повернувшись з України. Я побував у Києві, Одесі, Херсоні та інших містах і селах — у місцях, де під тінню війни життя продовжується завдяки надзвичайній мужності людей. Мені доводилося ховатися від ракетних атак. Я чув сирени, що пронизують ніч, і відчував, як здригається земля, коли неподалік лунають вибухи. Я бачив травму, закарбовану на обличчях невинних людей, єдине бажання яких — жити в мирі.

Я зустрічав ветеранів, чиї тіла несуть на собі сліди неймовірного насильства, — молодих чоловіків і жінок, які нестимуть ці рани до кінця свого життя. Я сидів поруч із родинами, охопленими горем, які намагаються осмислити принесені жертви, намагаються заново будувати своє життя, водночас бережучи пам’ять про рідних, які вже ніколи не повернуться. Їхній біль безмірний, але їхня рішучість вражає.

Один момент назавжди залишиться в моїй пам’яті. На тихому кладовищі я стояв біля могили Самуеля Педрацціні, молодого австралійця, який віддав своє життя, захищаючи Україну — країну і народ, які він полюбив настільки глибоко, що попросив поховати його в українській землі. Молячись біля його могили, я відчував усю вагу його жертви, щирість його намірів та потужну істину: боротьба за свободу України — це боротьба не лише українців. Це боротьба всього людства. Це боротьба за справедливість, за гідність і за право кожного народу жити без страху.

І все ж, попри весь жах, попри всі труднощі, попри невпинні спроби зламати їхній дух, українці залишаються незламними. Їхня стійкість — це не просто здатність вистояти, це жива сила. Ми бачимо її у волонтерах, які відбудовують домівки; у вчителях, які продовжують проводити уроки в підземних укриттях; у капеланах, які несуть надію на передову; у родинах, які відмовляються дозволити страху визначати їхнє майбутнє.

Але самої стійкості недостатньо. Світ повинен робити більше. Слова підтримки мають перетворюватися на дії. Необхідно чинити тиск, щоб покласти край цій жахливій загарбницькій війні. Ті, хто відповідальний за страждання мільйонів людей, повинні бути притягнуті до відповідальності. Справедливість — це не помста; справедливість — це основа тривалого миру.

Україна бореться за своє виживання, але водночас вона бореться за принципи, які захищають кожну вільну державу. Коли Україна стоїть, світ також стає сильнішим. Коли Україна страждає, світ втрачає частину себе. Саме тому ваша присутність тут сьогодні має значення. Вона є нагадуванням про те, що Україна не сама.

У ці темні часи молитва стає нашою силою. Молитва — це не пасивність; вона є серцебиттям надії. Вона єднає нас через континенти. Вона підтримує тих, хто захищає свою Батьківщину. Вона втішає тих, хто переживає втрату, і додає стійкості тим, кого огортає страх. Молитва нагадує нам, що зло ніколи не має останнього слова і що навіть у найглибшій ночі Бог сіє зерна світанку.

Відзначаючи тридцять п’ять років Незалежності України, вшануймо мужність тих, хто сьогодні її захищає, пам’ятаймо про тих, хто віддав своє життя, і присвятімо себе праці заради миру. Нехай наші голоси, наші зусилля на захист України та наші молитви допоможуть наблизити день, коли небо над Україною буде тихим, її міста будуть відбудовані, а її діти зростатимуть, знаючи лише свободу.

Нехай Бог благословить Україну. Нехай Бог благословить Австралію за її солідарність. І нехай Бог благословить усіх, хто трудиться заради миру, справедливості та людської гідності.