Промова владики Миколи кардинала Бичка на Генеральній асамблеї Союзу Українських Організацій Австралії в Мельбурні

Промова владики Миколи кардинала Бичка на Генеральній асамблеї Союзу Українських Організацій Австралії у Мельбурні

15 березня 2025 року

Дорогі делегати Генеральної асамблеї Союзу Українських Організацій Австралії, шановні гості!

Сердечно вітаю кожного з вас. Для мене велика честь і привілей звернутися до вас, представляючи яскраву мозаїку нашої української громади на цій благословенній землі.

Насамперед хочу висловити глибоку подяку за незмінну співпрацю та відданість, виявлені протягом багатьох років. Наші спільні зусилля не тільки зміцнили нашу громаду, але й забезпечили збереження та процвітання нашої багатої духовної та культурної спадщини в Австралії. Внесок кожної організації відіграє важливу роль у плетінні міцного полотна нашої об’єднаної діаспори.

Як і в будь-якій тривалій громаді, ми стоїмо на порозі зміни поколінь. Плавна передача керівних обов’язків — це водночас виклик і можливість. Важливо, щоб ми підійшли до цього процесу з мудрістю і далекоглядністю, дозволяючи досвіду і мудрості наших попередників надихати нових лідерів. Сприяючи наставництву та відкритому діалогу, ми зможемо подолати розрив між поколіннями, забезпечуючи спадкоємність і відновлюючи силу в нашій місії.

Я щиро закликаю багатьох із представників старшого покоління згадати про власний досвід 20 чи 30 років тому, про труднощі в процесі оновлення керівництва та спротив, із яким ви стикалися з боку старших. Прошу вас бути відкритими у прийнятті молодого покоління лідерів у наших громадах. Молоде покоління має багато чого запропонувати, маючи свіжий підхід та спираючись на досягнення попередніх поколінь.

Мудрість, наставництво та лідерство, які залишив нам покійний Стефан Романів, мають надихати нас на оновлення і зростання. Він завжди підтримував прихід молодого покоління до керівних посад. За мій короткий час служіння єпископом в Австралії ми змогли досягти багато завдяки підтримці, порадам і допомозі Стефана. Я користуюся цією нагодою, щоб подякувати йому за приклад служіння і лідерства не тільки в СУОА, але й у Церкві та серед народу Австралії та України. Вічна пам’ять!

Історія нашої громади відзначена послідовними хвилями міграції, кожна з яких приносила унікальний досвід і перспективи. Дуже важливо розпізнавати і вирішувати дрібні — а іноді й достатньо вагомі — непорозуміння, які можуть виникати між давніми поселенцями і новоприбулими. У різних країнах такі непорозуміння призводили до роз’єднання. Давайте вчитися на цих помилках і прагнути створити інклюзивне середовище, де кожна людина, незалежно від часу міграції, політичних чи релігійних поглядів, відчуватиме себе цінною та невід’ємною частиною нашої громади.

Синергія між Українською Греко-Католицькою Церквою в Австралії та нашими громадськими організаціями була наріжним каменем нашої стійкості та зростання. Історично ця співпраця дала початок таким ініціативам, як кооперативи «Дністер» і «Карпати» та їхні наступники, які відіграли ключову роль у підтримці економічних і соціальних потреб нашої громади. Основоположна роль Церкви у збереженні нашої духовності, традицій і культури є незаперечною. Просуваючись уперед, ця єдність має залишатися непохитною, пристосовуючись до сучасних викликів, водночас шануючи нашу спільну спадщину.

З перших днів міграції українців до Австралії Церква була для них притулком і дороговказом. Вона давала не лише духовну поживу, але й відчуття приналежності та ідентичності. Для нових поколінь мігрантів Церква продовжує бути маяком, пропонуючи програми та ініціативи, які сприяють інтеграції, зберігаючи при цьому нашу самобутню спадщину. Наша колективна відповідальність полягає в тому, щоб Церква залишалася доступною та актуальною, відповідаючи на зростаючі потреби нашої молоді та новоприбулих, водночас зберігаючи вірність вченню та традиції, переданим нам Христом, святими апостолами, Отцями та матерями Церкви.

Одним з найбільших світочів нашої Церкви та нашої громади є українські школи, які провадяться Церквою та громадськими організаціями. Вже понад 75 років українські школи з українською мовою навчання є маяком надії для нашої Церкви та громади. Усі наші школи повинні застосовувати цілісний підхід до освіти, що охоплює не лише вивчення мови, але й релігії та культури. Я хотів би відзначити і подякувати за наполегливу працю вчителів, батьків та учнів, які разом роблять наші школи невід’ємною частиною нашої спільноти.

Культурна дипломатія також слугує мостом, з’єднуючи нас із широким австралійським суспільством та демонструючи багатство нашої християнської спадщини. В Єпархіальному Українському Музеї Австралії зберігаються цінні артефакти, які розповідають про нашу багату віру, історію та культуру. Танцювальні колективи, такі як «Легенда» і «Верховина» з Мельбурна, «Веселка» і «Заграва» з Сіднея, «Розтяжка» з Перта, «Каштан» і «Гопак» з Аделаїди та «Водограй» з Брісбена, а також різні хори, як парафіяльні, так і громадські, були амбасадорами нашої культури. Окремі митці також відіграли значну роль у збагаченні культурного ландшафту Австралії. Їхні таланти та відданість справі не лише зберегли наші традиції, але й збагатили багатокультурну мозаїку Австралії.

Такі організації, як Спілка Української Молоді (СУМ) та Пласт, відіграють важливу роль у всебічному розвитку нашої молоді. Керуючись гаслом «Бог і Україна», з Богом на першому плані, вони прищеплюють цінності віри, патріотизму та суспільного служіння. Їхні програми виховують лідерство, стійкість та глибоку відданість нашій спадщині, гарантуючи, що наші духовні та культурні цінності передаватимуться з покоління в покоління.

У ці важкі часи, коли наша Батьківщина переживає тяготи війни, Українська Греко-Католицька Церква перебуває в авангарді надання допомоги та підтримки. Через такі організації, як Карітас, Патріарша Фундація «Мудра Справа», Український Католицький Університет та різні єпархії по всьому світу, на підтримку постраждалих від війни було виділено понад 300 мільйонів євро. Церква мобілізувала ці та інші ресурси, щоб показати нашу відданість тим, хто найбільше потребує допомоги. Ці зусилля відображають нашу непохитну солідарність з нашими братами і сестрами.

Сьогодні, коли ми зібралися тут, наші серця і молитви з нашим народом в Україні, який переживає випробування війною. 2025 рік має для нас особливе значення, оскільки він проголошений Ювілейним роком, присвяченим чесноті надії. Цей таїнственний час запрошує нас відновити нашу віру та довіру до Божого Провидіння. Ми живемо надією, що ця війна незабаром закінчиться, відкриваючи еру справедливого миру. Втілюймо суть надії, стаючи маяками світла і милосердя в ці непрості часи.

Хоча матеріальна та фінансова підтримка є життєво важливою, наш головний обов’язок полягає в духовній солідарності — через молитву, піст і діла милосердя. Під час Великого посту ми молимося: «Метою посту є покаяння, крок до вічного життя, особливо коли ми простягаємо руку допомоги. Ніщо так не спасає наші душі, як допомога бідним. Милосердя єднає нас з постом і рятує від духовної смерті. Любімо милосердя, бо йому немає рівних. Вона врятує наші душі».

На завершення ще раз висловлюю глибоку вдячність за єдність, відданість та стійкість, які визначають нашу спільноту. Разом, спираючись на нашу віру та культурну спадщину, ми можемо подолати майбутні виклики, гарантуючи, що спадщина наших предків продовжуватиме процвітати на цій землі. Залишаймося непохитними у нашій місії, завжди ставлячи Бога, Україну та Австралію в центрі наших зусиль.

Боже, вислухай благання, нищить недоля наш край. В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!

Дякую і нехай Божа благодать і надалі провадить та благословляє нашу громаду.