Промова Владики Миколи Бичка з нагоди 90-ї річниці Голодомору

Дорогі брати та сестри,

Минулого року, будучи в дорозі на Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви в Римі, я мав можливість відвідати місто Відень, Австрія. В центрі міста там знаходиться дуже величава базиліка Св. Стефана, в якій я вже бував декілька разів. Проте, цього разу я мав можливість відвідати підземелля храму та крипту усопших єпископів. Опісля, відбулася коротка зустріч з Його Еміненцією Крістофем Шенборнем, кардиналом Відня в Архиєрейських палатах. Прогулюючись по будинку єпископа, я зауважив одну меморіальну дошку на німецькій мові. Там було написано: «коли світ мовчав до свавіль, спричинених Голодомором у 1932–33 рр в радянській Україні та інших частинах СРСР, 16 жовтня 1933 року кардинал Теодор Інніцер закликав світову спільноту щодо „вічних законів людяності та милосердя“, і заснував міжконфесійну та міжнародну допомогу для мільйонів невинних людей які гинуть від голоду» (з публічного звернення Кардинала д-ра Теодора Інніцера 20 серпня 1933 р.). Цю меморіальну дошку офіційно встановили 12 листопада 2019 року в Архиєрейських палатах у Відні за участю кардинала Крістофа Шенборна та Блаженнішого Патріарха Святослава.

Коли звернути свій погляд на цю меморіальну дошку, то вона є круглої форми в діаметрі 1 м та символізує жорна для мелення зерна. Натомість з правої сторони внизу можна побачити частинку карти України та цифру 163. Для мене було запитання, а що ж означає ця цифра? І згодом я довідався, що цифра 163 символізує 5 колосків пшениці. Саме в 5 колосках пшениці є приблизно 163 зернин. 7 серпня 1932 року під час Голодомору СРСР встановила жорстокий закон про «п’ять колосків» під назвою «про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності», за якою колгоспне майно прирівнювалось до державного і оголошувалось недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, розстрілювали за розкрадання державного майна.

90 років тому, окрім поодиноких журналістів, не мовчала тільки Українська Церква. Завдяки праведному митрополитові Андрею Шептицькому і єпископам Української Греко-Католицької Церкви світова громада дізнавалася правду про голод в Україні. 24 липня 1933 року єпископи нашої Церкви написали пастирський лист «Україна в передсмертних судорогах», у якому просили «усіх християн цілого світу, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу». Духовенство УГКЦ не лише інформувало цивілізований світ, а й спонукало україномовну пресу на Галичині та католицьку на Заході писати про те, що мільйони українців вмирають від голоду. Також по змозі, Церква по цілому світі збирала гроші та продукти для тих, хто голодував. Щоправда, радянський уряд від цієї допомоги відмовився, а організована пізніше інформаційна кампанія із применшення масштабів Голодомору нівелювала ці зусилля. Пізніше митрополит Андрей Шептицькій вів навіть перемовини з Голлівудом про зйомки фільму про Голодомор.

Постать кардинала Відня Теодора Інніцера, котрий не тільки словом а й ділом допомагав Україні у важкі часи, є незнана для багатьох українців. Хоча його ім’я має бути вписане великими літерами та вшановане українцями, як того який не залишив наш народ в часі Голодомору.

У 1933 році Кардинал Інніцер спільно з Евальдом Амменде видали брошуру про голод в Україні. Вона розпочиналася із звернення кардинала до світової спільноти про необхідність надання допомоги мільйонам голодуючих. Згадав він і про заяви митрополита Андрея Шептицького щодо створення міжнародного комітету допомоги, про листи британського журналіста Гарета Джонса стосовно чверті голодуючого населення, серед яких і представники національних меншин та релігійних конфесій. Книга мала статті і промови Евальда Амменде, повідомлення німецького дипломата та аналітика Шиллера, британського кореспондента Маггеріджа та французького журналіста Берлана.

16 жовтня 1933 року Кардинал Інніцер, як вже було зазначено на пам’ятній дошці, скликав у Відні нараду представників різних конфесій з метою створення «комітету допомоги Україні», осередки якого діяли в європейських країнах та на Галичині. 16–17 грудня 1933 року у резиденції кардинала відбулася міжнародна конференція представників усіх допомогових комітетів голодуючим в СРСР, конфесій та громадських організацій. У вітальній промові кардинал Інніцер засигналізував основну мету зібрання: «що допомога голодним — святий обов’язок кожного і конкретний вияв любові до ближнього». Конференція ухвалила відповідну декларацію про створення комітету допомоги. 1934 р. кардинал прийняв на зберігання архів фотографій про Голодомор, які зробив Александр Вінербергер.

В Україні Голодомор 1932–33 років визнано геноцидом українського народу та встановлено день пам’яті жертв голодоморів — це четверта субота листопада. Саме тому сьогодні 25 листопада ми збираємося у храмі, щоб помолитися та вшанувати пам’ять всіх невинно убієнних голодом.

Ось вже більше як півтора року росія вчиняє геноцид української нації так як це робила під час Голодомору 1932–33 років. З однією лише відмінністю: перший геноцид був через голод, а сьогодні через військові злочини проти людяності. А все через те, що непокаране зло повторюється.

Цього року виповнюється 90 років як Совєтський комуністичний режим 1932–33 років нищив голодом українську націю, незважаючи на те, що Україну називають «житницею Європи». Голодомор — не просто біль і рана. Це — чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку надію на життя. Український народ зазнав найбільшого геноциду у своїй історії серед інших народів, а саме винищення суттєвої частини людей за кількістю та за своїм значенням.

З огляду на масштаб, жорстокість і цинізм здійснення Голодомору, історія не багатьох країн світу має аналоги подібних злочинів. Голодомор був спричинений штучно, без стихії, без засухи, без іноземного нашестя, і як наслідок — мільйони людських життів були приречені на смертні тортури. Радянський уряд конфісковував і вивозив великі об’єми зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Державні спиртзаводи в цей період працювали на повну потужність, переробляючи цінне зерно на спирт, що йшов на експорт. За невиконання завищених норм хлібозаготівель накладалися штрафи на окремих селян і цілі села, що дозволяло радянській владі конфіскувати, окрім зерна, всі інші продукти харчування в домівках людей. Геноцид голодом був спрямований передусім проти українського селянства як ядра української нації, що прагнула до незалежності як держави.

Українцям ще потрібно час вповні осмислити ці трагічні події, їх краще дослідити та донести правду всьому світу. Ми досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії, проте точно знаємо, що голод був організований Сталіном як геноцид, який свідомо був спрямований на винищення українського народу. Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат та коштував нації мільйонів людських життів. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало від 25 до 30 тисяч людей.

Історичний факт Голодомору 1932–33 років в Україні на офіційному рівні визнали понад 70 країн світу, а актом геноциду — 32 країни. Варто зауважити, що 28 жовтня 2003 року Австралія однією з перших визнала Голодомор як злочин. Організація Об’єднаних Націй визнала Голодомор злочином проти людства. Європейський Парламент визнав Голодомор жахливим злочином проти народу України та людяності.

Визнання Голодомору геноцидом — це насамперед встановлення правди, історичної й правової справедливості, визнання і засудження на світовому рівні факту того, що російський комуністичний тоталітарний режим цілеспрямовано здійснив найбільший злочин — геноцид української нації. І весь світ відповідно має знати й розуміти злочинну сутність Москви, яку вона намагається прикривати фальсифікацією історії й різною політичною брехнею.

Голодомор 1932–33 років — це наша спільна пам’ять і спільний біль. В Україні немає жодного роду, жодної сім’ї, яку б не зачепила ця трагедія. Мільйони наших родичів, односельців, земляків, замучених голодом — це не просто жертви несправедливості режиму. Це винищення носіїв нашої української традиції, культури та духовних цінностей. У 1932–33 роках Україна осиротіла приблизно на 7–10 мільйонів людей. Третина з них були діти.

Сьогодні в 90 річницю Голодомору закликаю наших вірних і всіх людей доброї волі до молитовної пам’яті та солідарності. Поширюймо правду про війну в Україні та по всьому світі, щоб фальшива інформація ворога не знайшла місця в серцях людей. Молімось за всіх жертв Голодомору а також за мир в Україні, на Святій Землі та в цілому світі.