Промова Владики Миколи Бичка до Австралійської Конференції Католицьких Єпископів

Христос Воскрес!

Ваша Екселенціє!
Дорогі браття в єпископстві!

Сьогодні я хочу поділитися з вами лише болем мого народу і моєї землі, які вже два з половиною місяці терплять від жахливої війни з Росією.

25 січня цього року, практично місяць перед війною, я як єпископ Української Католицької Церкви в Австралії звернувся до Австралійської Конференції Католицьких Єпископів з особливим посланням під назвою «Моліться за мир та справедливість в Україні. Відстоюйте правду. Підтримайте тих, хто страждає». Метою цього послання було закликати цілу католицьку церкву в Австралії до посиленої молитви за мир в Україні а також показати наслідки гібридної війни на східній частині України з 2014 року.

Всі ми вірили і наділись на мир, проте 24 лютого почалася війна. Я думаю ніхто з нас не уявляв собі, що щось подібне може статися в 21-му столітті в цивілізованому світі. Люди думають, що ця війна почалася 24 лютого, але вона почалася ще у березні 2014 року, коли Росія анексувала Кримський півострів. Оскільки реакція цілого світу на цю окупацію була майже нульовою, Росія розпочала гібридну війну на сході України в Донецькій та Луганській областях. Як наслідок війни з 2014 року: загинуло понад 15000 людей, десятки тисяч поранених і близько 2-ох мільйонів внутрішньо переселених осіб зі східної України до центральної або західної України. Війна триває вже дев’ятий рік, але 2 останні місяці позначаються шокуючою жорстокістю, яка була присутньою в часах 2-ої світової війни.

На самому початку війни Росія всіх переконувала, що за 3 дні вони повністю завоюють Україну. І як не дивно — вони в це вірили; вони вже мали навіть наперед приготовану урочисту воєнну форму для параду в Києві. Проте, після того як цей початковий план не втілився у життя, агресори почали бомбити цивільні об’єкти, атакувати життєво необхідну інфраструктуру, щоб завдати якомога більшої шкоди та вселити ще більший страх серед місцевого населення.

Яка це іронія, що ворог планував за три дні святкувати свою перемогу в столичному Києві. Він думав, що швидко знищить цілий народ, але його підступні плани поламав героїзм нашого війська.

Святий Іван Золотоустий у своїй пасхальній проповіді зауважує, що ворог людського роду «взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив». Так само наш ворог взяв, що бачив, але впав через те, чого не добачав, — сили духу, віри і любові нашого народу!

Наш ворог старається нас залякати своїми крилатими ракетами, авіабомбами та артилерійськими снарядами, він намагається загнати нас в укриття, щоб всі про нас забули. Але саме в тих підземеллях відбувається чудо — спільної молитви, жертовної допомоги ближньому, незламного духу і прояву сили Божої присутності.

Весь світ був шокований, побачивши, що російська армія залишила після 52-ох днів окупації в містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь та багатьох інших населених пунктах на території України. Збройні сили російської федерації вчинили з особливою жорстокістю, майже усі тяжкі воєнні злочини, передбачені Міжнародним гуманітарним правом — злочини геноциду, злочини проти людяності, злочини агресії. Вони викрадали людей та позбавляли їх свободи, розстрілювали людей в голову, ґвалтували дівчат та дітей на очах їхніх родичів, катували людей, глумилися над тілами вбитих і замучених, свідомо нападали на цивільних, на медиків, на сховища, руйнували житлові забудови, використовували цивільних для прикриття як заручників.

Від початку війни місто Маріуполь, яке є розташоване на південному сході України на узбережжі Азовського моря, стало відомим на цілий світ через постійне бомбардування. Це місто було засноване грецькими мігрантами. Коли подивитися на значення цього міста, воно перекладається як «місто Марії» (Μαρία — Марія, πόλη — місто). Отож, це місто в особливий спосіб є під покровом Пресвятої Богородиці, в честь якої воно було названо. Населення цього міста налічує 430 000 жителів. Ось вже два з половиною місяця цілий світ спостерігає за цим містом і нічого не може зробити, щоб врятувати мирних людей, створивши для них зелений коридор для евакуації. Скільки є жертв в Маріуполі ніхто собі навіть не може уявити, але це скоріш за все десятки тисяч людей. Місто зруйноване на 98 %, Росія практично зрівняла його з землею.

Думаю Ви пригадуєте собі з новин драмтеатр Маріуполя, де в укриттях ховалися близько тисячі дітей з матерями. На асфальті перед цим будинком було написано російською мовою великими буквами ДІТИ, які можна було бачити з висоти. Це було зроблено для того, щоб російська армія не розбомбила цих дітей. Та на жаль, навіть це не зупинило росіян. Вони розбомбили повністю цей драмтеатр, де переховувалися жінки та діти. По сьогоднішній день є дуже багато матерів зі своїми дітьми в Маріупольських укриттях. Вони не бачили сонця від початку війни, оскільки змушені переховуватися в укриттях, щоб зберегти своє життя.

Війна Росії проти України — це геноцид нашої нації. Окупант знову хоче нас поневолити, як це робив вже не один раз в історії нашого народу. Століттями Росія переслідувала наше інтелектуальне і церковне життя України. Чого лише вартий Голодомор 1932–33 рр., в якому загинуло близько 10 мільйонів українців (3 мільйони з них були діти). В 1940–50 х рр. декілька мільйонів українців були депортовані та насильно переселені до Сибіру. Ідеологи війни Росії проти України відкрито говорять, що наше існування — це історична помилка, яку треба виправити через смерть та винищення. Ця війна проти самого права українського народу на свою історію, мову, культуру, церкву, на свою незалежну державу, врешті решт — на своє існування.

Святий Павло пригадує нам, що треба бути пильними, щоб серед жахіття війни ми самі залишилися людьми і не впали в диявольську пастку злоби і ненависті: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову… Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого“» (Гал. 5, 1. 14). Відчутна різниця української армії, яка захищає свою рідну землю і яка по-людськи ставиться до полонених. На жаль цього не видно в російській армії, яка катує, вбиває, не може навіть забрати тіла своїх солдатів. Дуже багато російських солдатів здаються в полон до українців, бо вони ставляться краще до російських солдат ніж їхня армія.

За останніми даними, зараз кожен 5-ий українець став біженцем. Ми вже маємо близько 9 мільйонів українських біженців: 5 мільйонів виїхали за кордон до Європи (в більшості до Польщі 3 мільйони осіб) а також маємо 4 мільйони внутрішньо переселених осіб, розпорошених по всій країні. Аналітики побоюються, що в найближчі тижні кількість біженців з України може досягти 12 мільйонів.

І ще один дуже важливий аспект у цій війні — використання російської православної церкви. Патріарх Кіріл дав своє благословення на початок цієї війни, освятивши ікону та вручивши її генералу російської армії. Напередодні Свята Воскресіння Христового була пропозиція зупинити війну на декілька днів. Проте, Росія відкинула цю пропозицію, через що показала всьому світу як вона хоче миру. 24 квітня президент Росії був присутній на Пасхальній Службі та тримав свічку в своїй руці. В цей самий час російська армія бомбила Україну. Вперше за час війни по всій території України лунала повітряна тривога. Тільки за один день свята Пасхи загинули сотні людей, серед яких 3-ох місячна дитина в Одесі.

Наслідки цієї війни вповні не можливо підрахувати, але вони є дуже великі: десятки тисяч вбитих людей, десятки тисяч поранених, розбиті сім’ї, насильно вивезені один мільйон людей до Росії, психологічні травми, соціальні незручності, економічні втрати… Потрібно буде десятиліття, щоб з цим всім впоратися. Варто також зазначити, що втрати Російської армії у цій війні є жахливими. Всього за два з половиною місяці вони втратили більше ніж за декілька років війни в Афганістані та Сирії разом.

Я щиро вдячний Святішому Отцю Франциску за всебічну підтримку та молитву за мир в Україні, незважаючи навіть на те, що сталося в Страсну П’ятницю на хресній дорозі у Римі, де українка і росіянка несли разом хрест, і нас закликали до примирення, хоч ворог далі нещадно стріляє по нас.

Щиро вдячний Австралійській Конференції Католицьких Єпископів за офіційне звернення і заклик до миру в Україні, яке було видане 26 лютого цього року. Дорогі владики! Впродовж цієї війни я отримав від Вас, багато телефонних дзвінків, листів підтримки та запевнення в молитовній єдності з нашим народом.

Дуже дякую Карітасу Австралії а також всім дієцезіям за збір коштів для гуманітарної підтримки наших людей та біженців. За цей час було вже зібрано понад 4 мільйони доларів. Ці кошти рятують людські життя. Наведу Вам тільки один приклад з нашої церкви в Харкові, де волонтери кожного дня годують 1500 людей з цілого району, які не мають що їсти та пити. І це все завдяки Карітасу.

Дякую Австралії, яка позитивно відгукнулася як на гуманітарну так і військову допомогу Україні. З урядом Австралії було розроблено окрему програму для допомоги біженцям. Цей шлях виглядає в наступний спосіб. Кожен українець може податися на туристичну візу терміном на 3 місяці, які Австралія видає за 1 день. Потім, коли людина прилітає до Австралії, вона може податися на гуманітарну візу терміном на 3 роки, яка покриває медичне страхування, освіта та дозвіл на працю. Відповідно, якщо закінчиться війна в Україні люди будуть мати вибір вернутися назад до України або залишитися в Австралії і отримати постійне проживання. На сьогоднішній день урядом Австралії було видано понад 7000 віз, з яких 3000 людей вже прилетіли до Австралії.

Дорогі владики! Закликаю Австралійську Конференцію Католицьких Єпископів видати ще один документ підтримки України та нашої Церкви. Продовжуйте молитву за мир в Україні у Ваших дієцезіях. Ми потребуємо щедрої руки Вашої допомоги для України а також для біженців з України, які вже прибули до Австралії. Відкрийте будь-ласка Ваші школи для них, допоможіть їм знайти працю, підтримайте їх на новому місці їхнього поселення.

Це є дуже символічно, що я сьогодні 9-го травня промовляю до Вас, оскільки Росія святкує день перемоги. Сьогодні є 75-ий день війни. Ми, українці, разом з апостолом Павлом промовляємо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8).

На закінчення хочу поділитися із Вами свідченням надії наших військових, які дякували за численні молитви: вони відчувають велику підтримку з неба у цій війні. Військові просили нас не переставати молитися. Що більше, вони говорили, що цю злу силу не можна перемогти тільки у військовий спосіб, а перш за все в духовний спосіб — через щиру молитву та покаяння.

Нехай Мати Божа Неустанної Помочі візьме під свій покров Україну та вимолить у Свого Сина довгоочікуваний мир для нашої країни та в цілому світі!