«Мої дорогі друзі, будь ласка, моліться за Україну та її сім’ї», — владика Микола кардинал Бичок у Сінгапурі

Дорогі друзі!

Я хотів би розповісти про ситуацію з сім’єю в Україні.

Україна все ще залишається «постсовіцькою країною», оскільки 70 років злого, комуністичного, атеїстичного і деспотичного правління в Україні мали глибокий вплив на Україну та її народ.

Треба розуміти, що незважаючи на те, що комунізм ставив за мету спільне життя пролетаріату, насправді він ставив індивіда вище за сім’ю. Маркс і Енгельс стверджували, що емансипація жінок послідує за скасуванням приватної власності, що дозволить сім’ї бути союзом особистостей. Спираючись на цю спадщину, Ленін уявляв собі майбутнє, в якому неоплачувану хатню роботу та догляд за дітьми замінять комунальні їдальні, ясла, дитячі садки та інші підприємства. Це мало «звільнити» матерів від «тягаря» виховання дітей і ведення домашнього господарства.

Питання індивідуальної свободи було настільки центральним у революційній програмі, що більшовики опублікували декрети про цивільний шлюб і розлучення невдовзі після Жовтневої революції, у грудні 1917 року. Переслідування релігії усунуло єдиний реальний моральний голос у суспільстві. Людина повинна була бути лояльною до держави, а не до Бога, не до сім’ї. Дітей з раннього віку вчили, що вони повинні бути лояльними до держави і зобов’язані доносити владі на своїх батьків за «антисовіцьку» поведінку. Це часто призводило до того, що їхніх батьків заарештовували, засилали до трудових таборів або страчували.

Незважаючи на те, що комуністична влада нагороджувала багатодітних матерів, це не було пов’язано з тим, що вона були прихильна до сім’ї. Жінки мали народжувати дітей, щоб ті служили державі, працювали на заводах і в колгоспах і, зрештою, захищали Батьківщину як гарматне м’ясо на смертоносних полях війни. Це ситуація, яка повторюється в сучасній Росії.

Саме комунізм заохочував використання контрацепції та абортів, щоб звільнити людину. До сьогодні Росія має один з найвищих показників абортів у світі.

На заході України, який до 1945 року не входив до складу Совіцького Союзу, ситуація була дещо іншою. Українська Греко-Католицька Церква була домінуючою вірою на заході України, поки не була придушена і жорстоко переслідувана з 1946 року. Єпископи, священники, богопосвячені особи загинули мученицькою смертю, так влада намагалась заглушити моральний голос Церкви в суспільстві. Натомість українських католиків змушували ходити на богослужіння до Російської Православної Церкви, яка, відновлена диктатором Сталіним, була і значною мірою залишається державним інструментом пропаганди, контролю та переслідувань.

Українські католики зберегли свою віру! Церква пішла в підпілля! Саме сім’я зберігала віру і передавала її молодим поколінням.

Священники і єпископи діяли таємно і часто з великим особистим ризиком, багато з них загинули мученицькою смертю або стали Ісповідниками Святої Віри. Але саме бабусі та матері церкви відігравали центральну роль у збереженні та передачі віри в цей час переслідувань.

Я пам’ятаю цей час переслідувань зі свого дитинства. 11 років свого життя я прожив у Совіцькому Союзі в цей час переслідувань. Хочу поділитися з вами спогадами, які я отримав від ісповідників віри та членів нашої підпільної Церкви. Вони часто говорили про важливість Ватиканського радіо, яке щонеділі вранці транслювало Божественну Літургію. Сім’ї збиралися в неділю в найкращому одязі, готували вівтар з іконами та свічками, щоб благоговійно брати участь у Божественній Літургії по радіо. Часто це робилося з великою небезпекою. Поліція могла постукати в двері будь-якої миті. Не зважаючи на небезпеку, сім’ї продовжували збиратися, щоб молитися і поклонятися Богу.

Ця вірність Святій Церкві, підпільним єпископам, нашим Патріархам на засланні та Святішому Отцеві зміцнювала родини і була винагороджена багатьма покликаннями, які благословили Церкву. До сьогодні літургійна відвідуваність на заході України є найвищою з будь-яких частин колишнього Совіцького Союзу. Проте навіть західні регіони України не застраховані від морального занепаду.

З моменту здобуття незалежності Україна намагалася знайти своє місце. Переважна більшість українців хотіла вирватися з російського совіцького світу, який століттями пригнічував Україну, і тепер дивиться в бік Європи.

Однією з найбільших проблем, що вплинула на сімейне життя в Україні після здобуття незалежності, стала необхідність для багатьох матерів і батьків залишити свої сім’ї в пошуках роботи в Європі та за її межами. Бідність і безробіття змусили їх шукати роботу за межами України. Часто діти залишаються з бабусями і дідусями і втрачають зв’язок з батьками. У деяких містах і селах було втрачено ціле покоління, і наслідки цього даються взнаки лише зараз.

Є й ті, хто критикує прагнення України до європейської інтеграції. Вони бачать це як підкорення України сучасним, дегенеративним, безбожним європейським цінностям. Це правда, що ці цінності, які Європа зараз розглядає як права людини, є шкідливими для християнської сім’ї. Але Патріарх Святослав неодноразово вказував на позитивний вплив, який Україна та українці разом з іншими східноєвропейськими країнами можуть мати на відновлення християнських цінностей у Європі.

У багатьох країнах Європи храми знову переповнені не місцевими жителями, а українцями та іншими східноєвропейцями, які зберегли правдиву віру!

Сьогодні українські родини прийняли на себе найважчий і найболючіший удар цієї варварської війни.

— 14 мільйонів людей, переважно жінки, діти та люди похилого віку, були змушені покинути свої домівки та рідні землі. Війна вдарила в саме серце українського суспільства, і цим серцем є сім’я, родина.

— Сьогодні ми маємо сотні тисяч українських родин, які через війну були змушені покинути свої домівки і втратили відчуття безпеки та родинного затишку.

— Десятки тисяч родин оплакують втрату своїх найближчих і найрідніших, часто внаслідок ракетних обстрілів та бомбардувань жертвами російської агресії стають цілі родини.

— Десятки тисяч наших родин роз’єднані, бо чоловіки або на фронті, або не можуть чи не хочуть виїхати з країни, щоб приєднатися до своїх родичів, які знайшли притулок за кордоном.

— Кожна українська сім’я сьогодні — це страждаюча сім’я, яка переживає болісну невизначеність, тривогу, стрес і страх.

Тема духовної, психологічної та соціальної підтримки українських родин і домогосподарств уже стоїть на порядку денному наших синодальних засідань і всієї нашої душпастирської праці в Україні та в місцях поселення українців.

У Посланні Синоду Єпископів УГКЦ на 2021 рік наші владики визначили лікування травм і ран війни як пріоритетне завдання на найближчі роки: «Ми не можемо мріяти про майбутнє нашої Церкви, якщо не замислюємося над потребою зцілення ран — особистих, родинних, суспільних, церковних, національних, історичних і глобальних. Ці рани потребують зцілення таїнственним, ніжним, особистим Божим дотиком. Цілюща сила, благодать Святого Духа, здатна зцілити рани минулого і сьогодення, випливає із зустрічі з живим Христом, Лікарем душі і тіла, який об’являється у взаємній любові його послідовників. І саме Церква, всі її спільноти та інституції є і повинні бути носіями цього Джерела зцілення» («Надія, до якої нас кличе Господь», Післясинодальне послання до Синоду Єпископів УГКЦ 2021, 4).

Водночас єпископи закликали до особливої душпастирської опіки над нашими сім’ями та домогосподарствами, цитуючи з цього приводу слова святого Папи Івана Павла ІІ: «Хто сприяє розвитку сім’ї, той сприяє розвиткові особи; хто нападає на сім’ю, той нападає на особу. Навколо сім’ї і навколо життя розгортається сьогодні найважливіший виклик, який зачіпає саму гідність людини» (Там само, 6, пор. Загальна аудієнція від 8 жовтня 1997 р.).

Тема сім’ї є настільки важливою, що Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви обрав тему «Душпастирство сім’ї в часі війни» для наступного Українського Синоду в липні 2025 року.

Мої дорогі друзі, будь ласка, моліться за Україну та її сім’ї. Ця агресивна війна завдала величезної шкоди сімейному життю. Ми, як Церква, і кожен зокрема, покликані до конкретних дій. Ми зобов’язані бути солідарними з Україною та її сім’ями. Ми повинні знати і визнавати злочини, скоєні росією, а також забезпечувати справедливість, щоб запанував довготривалий мир.

Щоб захистити сім’ї, ми повинні дивитися в обличчя незручній правді і бачити, що спасіння приходить не від «князів світу цього», а тільки від Бога.