Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Декада Місійності. День третій — «Сім’я покликана бути серед тих, за кого молиться Христос»
17 травня 2026
Заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Блаженнішого Святослава належно підготуватися до празника П’ятидесятниці. Протягом наступних днів ми будемо роздумувати над уривками з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя. Разом шукатимемо відповіді на важливі питання: як берегти любов у час випробувань, як вчитися єдності, прощення, жертовності та взаємної підтримки, як будувати сім’ю, в центрі якої є Бог.
Неділя (17 травня)
Ів. 56 зач. 17, 1–13
Уривок Св. Письма, як Церква приписує на сьогоднішній день є початком так званої Архиєрейської молитви Ісуса, поміщеної в Євангеліє від Івана. До певної міри — це богословський підсумок усього життя і місії Христа перед страстями. Особливість цієї молитви полягає у тому, що значна частина її присвячена за учнів: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої» (Ів. 17,9). У цих словах розкривається виняткове заступництво Ісуса за тих, хто увірував у Нього. Коли Він каже «не за світ молюся», це не означає, що Бог не любить світ, адже в Євангеліє від Івана «світ» часто позначає ту реальність, яка закрита на Бога і відкидає Його. Тому Ісус молиться передусім за тих, хто відкрився на Боже слово, хто прийняв Його і став частиною спільноти віруючих, щоб вони були збережені в істині та єдності з Отцем.
Як важливо, щоб кожна християнська сім’я сьогодні була не «частиною того світу», який закривається на Бога, але серед числа тих, за кого молиться Христос. Згідно з Божим задумом, сім’я покликана бути «домашньою церквою», місцем, де живе Божа присутність. Адже сила сім’ї не в людських почуттях, але в тому, що вона живе Божим словом і належить до спільноти віруючих.
Що на практиці означає бути «домашньою церквою»? Передусім це значить, що християнська сім’я покликана зробити свій щоденний простір простором зустрічі з Богом: у спільній молитві, у читанні Божого Слова, в участі у св. Таїнствах. Водночас сім’я, за своєю природою, покликана стати першою школою віри, саме тут дитина вперше має пізнати Бога із живого свідчення власних батьків. Інколи священникам дуже непросто передати дітям і молоді основи християнської віри, коли ця праця не підтримується в родині. Без такої співпраці слова священника часто залишаються лише теорією, яка не знаходить підтвердження в реальному житті. І навпаки, коли сім’я живе вірою, тоді навіть просте слово священника приносить плід у житті дитини.
Бути домашньою Церквою означає також стати простором справжньої любові, можливо, не ідеальної, але живої. Любов у родині має вибудовуватись за прикладом любові Христа, тобто вона повинна бути жертовною, вірною, терпеливою та здатною прощати і служити. Тут же народжується і зростає справжня і глибока єдність, до якої покликане подружжя і вся сім’я. Ця єдність є даром Божим, і вона відображає ту глибоку єдність, про яку молиться Христос у Євангеліє від Івана (пор. Ів. 17).
І врешті, домашня Церква не замикається в собі, а є відкритою на інших. Така сім’я вміє приймати, ділитися, допомагати, бути свідченням віри у світі — через гостинність, підтримку потребуючих, щире і живе християнське життя.
Отож, відкриймо наші сім’ї на Боже слово і зробімо їх справжніми «домашніми церквами», щоб, живучи в молитві, любові та єдності, ми були серед тих, за кого молиться Христос у Євангеліє від Івана і через яких Його присутність стає видимою у світі.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Знайдімо сьогодні кілька хвилин для особистої молитви і попросімо Бога, щоб допоміг нашій сім’ї бути справжньою «домашньою церквою».
2. Парафіяльний рівень: Постановімо, якщо ще цього немає, підтримувати працю священника у вихованні дітей власним прикладом віри.
3. Місійний рівень: Проявімо гостинність або допоможімо іншій родині — словом підтримки, увагою чи добрим ділом, щоб через нас люди відчули Божу любов.
